Вважати офіційною сьогоднішню заяву Черкаської міськради щодо «надмірної уваги» з «боку працівників окремих медіа» до працівників Черкаської міськради, було б неправильно (читати тут). Вона істерична й безграмотна.

У такий спосіб в органі місцевого самоврядування відреагували на цілком професійне журналістське розслідування видання 18000 щодо майна й майнових «понтів» секретаря міськради Юрія Тренкіна та його дружини.

Вважав до цього, що більше за все пан секретар любить свої «котли», адже на кожному фото він оголює ліву руку ледь не до ліктя - ну, щоб «пацани» зацінили. Виявляється, дружину Тренкін любить більше за «котли», судячи з вартості її одягу, сумок та річної декларації. Хоча в міськраді заявляють, що це є «вторинним, поверхневим розглядом їх життя, зосередженням на матеріальних речах, які не мають жодного суттєвого значення в контексті реальності» (Господи, хто в них там спічрайтер…)

Можна написати, що зосередженість української управлінської, прокурорської, правоохоронної еліти на особистому збагаченні – то від не великого розуму, а від низького культурного рівня. Тільки факти спростовують це твердження нанівець.

У Черкасах як за 10 років мерствування культурного, креативного та схильного до самовдосконалення Одарича, так і за наступну десятирічку (як би це сказати?) - почесного, бляха-муха, професора всіх університетів Бондаренка – процес один і той самий. Земля, перерозподіл майна і експропріація всіх смачних «ніштяків» - між собою та своїми.

На рівні країни що малограмотний «проФФеССор» Янукович, що освічений та респектабельний Порошенко займалися більше накопиченням, ніж країною. Різниця між прем’єркою Тимошенко, яка демонстрували труди видатних філософів у своєму робочому кабінеті, та «яйцоголовим» Яценюком – лише в статі.

Як не дивно, належний культурний рівень та високий айкю не перетворюють представників еліти на державних діячів, що розвивають країну. І академіки, і самородки з незакінченою середньою - всі вивозять за проект «Стіна» нажите непосильною працею. Всі прагнуть мати широкий доступ до розподілу ресурсів, деверсифікують експропрійоване і - не пов’язують майбутнє, власне та своїх родин, з Україною.

Той же мер Черкас має житло в Іспанії. Його друг та соратник, що нещодавно попросив Черкаську облраду відпустити його на всі 4 сторони, теж продав нерухомість в одній з європейських країн і перебрався на Піренеї, ближче до соратника.

Біда в тому, що мирне існування України закінчилося в 2014 році. Коли б не агресія Росії, Україна б і далі могла одночасно годувати 10 януковичів, 10 000 бондаренків і 500 000 тренкіних з карасями. Іваненкам з петренками на хліб з ікрою теж би залишалося. Однак в 21-му сторіччі спокійного життя нам не прогнозується.

Варварський напад росіян, як це не неприємно писати, - не останнє, що нас чекає далі. Битва за світові ресурси в умовах стрімкого зростання населення планети – йтиме по наростаючій. І поруч з Україною друзів немає. Відрізати собі огрядні українські чорноземи, зненацька й раптово, можуть захотіти Угорщина й Польща, Румунія й Туреччина.

Зараз очевидно, що Крим та Донбас ми втратили надовго. Нащадки Золотої Орди лізтимуть і надалі, хтось сумнівається? Тим більше, що Україна «лягли і просють» - показовою недалекоглядністю і всеохоплюючої тягою до крадівництва своїх у себе ж.

Ми маємо неоціненний ресурс – Збройні Сили України. ЗСУ будуть опорою незалежності завтра, і найпасионарніші військові після завершення війни масово підуть на вибори. І маємо величезний тягар – клептоманів при владі. Прізвища можновладців змінюються. Клептоманія – ні.

Рецепт збереження держави простий, неоригінальний. Слід переорієнтуватися на нову еліту. На висококваліфікованих, совісних, чесних українських «марків авреліїв» та «махатм ганді». Які не хизуватимуться розкошами перед бідним населенням. А зроблять все для того, щоб кількість бідних в Україні зменшувалася, щоб бідні перетворювалися на небідних.

Це дасть шанс Україні зберегтися в тих кордонах, які є, без 21 % вкраденою Путіним території. Якщо ж інстинкт самозбереження українців дріматиме надалі, від нас продовжуватимуть відкушувати територію - по шматочку.

Ми або станемо сильною мультикультурною країною, з ядерною зброєю, високими технологіями та працюючими законами, або будемо стискатися до рівня Київської та Черкаської областей. Тоді вже в 21-му сторіччі історія має шанс сказати: Україна – на вихід!

І в такому випадку, як зазначили сьогодні в Черкаській міськраді захисники родини Тренкіних, все вищезгадане не матиме «жодного суттєвого значення в контексті реальності»…

Олександр Арабач