На державному рівні 20-річчя Помаранчевої революції в Україні не відзначали. Не до неї зараз, що тут зробиш…Локально ж, на рівні регіонів зібрань та обговорень було достатньо. У Черкасах, наприклад, відбулося кілька заходів, які зібрали політиків, науковців та політично активних громадян. Судячи зі звітів, учасники зосередилися на особистих згадках про ті події, про тодішні власні переживання.

Чимало тем двадцятирічної давнини ще чекають на неупереджений та прискіпливий аналіз.

Так, слід віддати належне Леоніду Кучмі, політикові многогрішному, але в 1999 році він не став балотуватися в президенти втретє, не дав наказ на силовий розгін сотень тисяч людей в центрі Києва, витримав шалений тиск з боку Росії, погодився на третій тур виборів та – мирно передав владу Вікторові Ющенку.

Чекає свого часу тема отруєння Ющенка, особливо щодо причетності до цієї спецоперації РФ, де отруєння невигідних тамтешньому режиму людей поставлено на конвеєр. Також цікаво, чому тодішній голова СБУ Ігор Смешко, на дачі якого Ющенка отруїли, продовжує активно займатися політикою в Україні. Ще й партію організував та очолив, ще й під назвою «Сила і честь», що на фоні отруєння на території Смешка третього Президента звучить меншою мірою зухвало.

Звісно, слід дослідити, як тоді, в 2004-му, мільйони українців самоорганізувалися на мирний спротив проти фальсифікацій на виборах. Як місяцями мерзли на зимовому Майдані в Києві, і як ненасильницький опір Майдану перевернув хід української історії.

Але слід також згадати про те, що Україна-2024 разюче відрізняється від України-2004. Агресія Росії об’єднала різні регіони України набагато ефективніше, ніж будь-які політичні або культурні кампанії. На президентських виборах в 2014-му Порошенка підтримали в більшості регіонів України вже в першому турі. Зеленського на виборах 2019-го року підтримали в абсолютній більшості областей.

20 років тому ситуація була кардинально іншою. Захід та Центр проголосували за Ющенка. Південь та Схід – за Януковича. Половина України – проєвропейська, проукраїнська. Інша половина – радянська.

Ющенко після перемоги, як ніхто, нехай навіть інтуітивно, відчував, що розділена приблизно навпіл країна не може бути успішною. Звідси – дворазове прем’єрство Януковича, дружньо простягнута долоня до Ахметова. Однак запропонувати Україні об’єднавчу ідею Ющенкові не вдалося. Те, що пропонував він, викликало спротив у значної частини українців. Що й призвело до реваншу Януковича в 2010-му.

Українці переважно єдині зараз, під час російської агресії. Але вже завтра, коли настане мир, регіональні відмінності знову дадуть про себе знати.

Головний урок подій 20-річної давнини в тому, що Україні вже вчора була потрібна нова ідеологія об’єднання. Ми маємо розуміти, що Крим став частиною України в 1954-му, перейшовши зі складу Росії. Західні області – Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська, Волинська та Рівненська – в 1939-му були відібрані в Польщі. Закарпаття в 1945-му – відкололося від Угорщини та Чехословацької республіки. Буковина, анексована СРСР в 1940-му – колишня територія Румунії.

2014-го року таку строкату країну «зшив» Путін. Завтра її повинна об’єднати нова ідея, новий міф, нова ідеологія. Щоб Путін та його наступники не піднімали на щит будь-яке, навіть найменше протиріччя в Україні, ми самі маємо працювати над їхнім усуненням.

Свого часу Кучма залишив по собі книжку, яку мало хто читав, але її назву чули всі – «Україна – не Росія». Парадокс, але правдивість кучмової сентенції довів не автор, а Віктор Ющенко в 2005-2010 роках.

Те, що Україно геть не Росія та радикально не Росія – доведено під час президентств Порошенка й Зеленського. Тепер максимально швидко ми маємо довести, в першу чергу – собі, - потім – решті світу, що Україна – це окремий і самодостатній світ.

Це, здається, найголовніший урок, який всі ми маємо винести з Помаранчевої революції.

Олександр Арабач