Свіже повідомлення від ДБР не залишить байдужим жодного вільного художника, який любить життя в усьому його різнобарв’ї.

Отже: «…працівники ДБР викрили начальника колонії з Черкащини, який допоміг кримінальним авторитетам провести на території установи так звану «сходку».
Посадовець пропустив до виправної установи кримінальних авторитетів на прохання раніше судимого мешканця Умані, який мав статус «смотрящого» за цією колонією з волі.

За даними слідства у лютому 2024 року між двома авторитетами, які відбували покарання у виправній колонії, виник конфлікт через гроші та розподіл сфер впливу. Для його вирішення «смотрящий» вирішив провести злочинне зібрання на території установи. Він запросив на «сходку» 5 осіб через свою довірену особу, яка має у кримінальному середовищі статус «блатного».

Начальник установи сприяв проведенню кримінального зібрання у приміщенні виправної колонії. Він також наказав підлеглим вимкнути електропостачання, аби таким чином відключити камери відеоспостереження та особисто провів на територію установи через головні ворота кримінальних авторитетів…»

Даний випадок стався у лютому 2024 року в Старобабанівській виправній колонії №92. Але мета автора – не обнародування конкретних прізвищ в контексті моральних категорій.

Випадок у Старобабанівській колонії – типовий. Не лише для цієї установи, а й для всієї виправної системи України. Зрозумієш, як функціонує українська «зона», зрозумієш, за якими правилами живе Україна.

Українська зона живе в кількох вимірах.

Перший – уявний. Це світ тотальної імітації.

Правоохоронці удають, що працюють над перевихованням «спецконтингенту», хоча насправді отримують додаткові блага (на додачу на зарплату від держави) від надання послуг цьому ж контингенту в рамках наявного прейскуранту.

Удають, що успішно припиняють транзит до зони наркотиків, грошей, мобільних телефонів, алкоголю тощо. Насправді за неофіційними домовленостями в кожному кіло «наркоти» вже закладено грамів так 150-т, які будуть «знайдені», щоб виконати показники. З кожних десяти мобільників три мають бути знайдені і вилучені. Переважно це старі та пошарпані моделі, зазделегідь підібрані для того, щоб їх «виявили». Ну і далі за тією ж схемою.

Ув’язнені удають, хоча не всі й геть неохоче, що змушені грати в цю бездарну гру.

Другий світ – реальний.

Тут все залежить від товщини «Бенджаміна Франкліна». Цей американський президент дає можливість провести сходку на зоні. Налагодити підпільний бізнес та стати успішним підприємцем, не покидаючи кордонів виправної установи.

У реальному світі «хАзяйка» (начальник колонії) залежить від добрих стосунків з авторитетними сидільцями. А ув’язнений має можливість забезпечити собі пристойний рівень життя, не гірше ніж на волі у вчителя чи держслужбовця. Звісно, це не про не про тих, хто приймає наркотики, перестав стежити за здоров’ям та перетворився на «доходягу».

Важливо, що це струнка система, яка має внутрішню логіку та підкоряється не офіційним, але чітким правилам. Де зек залежить від опера, а опер – від зека. Сергій Довлатов таки мав рацію, коли писав у знаменитій «Зоні», що різниці між наглядачем та ув’язненим небагато. Кожен з наглядачів мав у послужному списку безліч випадків, коли мав шанси перевдягнутися в табірну робу.

Що треба, аби вижити на зоні? Приблизно те ж саме, що й у звичайному житті. Гарні комунікативні навички, щоб вміти знайти спільну мову і з товаришами по нещастю, і з операми. Культурний рівень та ерудицію (відомо, що лайка на зоні не вітається). Бути гарним психологом, щоб миттєво «зчитувати» психологічний портрет як «кума», так і авторитета. Мати сильний внутрішній стрижень, щоб вижити в системі, яка знищує твою гідність.

І ще: бути в гарній фізичній формі, щоб в нелюдських умовах зберегти тіло і душу.

Загальновідомий вислів про те, що перебування на волі кожного, то зовсім не заслуга кожного, а недопрацювання компетентних органів.

Так, в Україні кожен може опинитися за гратами, але майже ніхто до цього морально не готовий.

Логічно було б взагалі в старших класах ввести спецкурс з підготовки до реального життя в нестерпних умовах. У викладачах, тих, хто розуміється на реаліях українського буття не з книжок або «Єдиного марафону» - нестачі немає.

Цей експериментальний курс взагалі могли б вести в парі екс-наглядач та колишній ув’язнений.

Перший б розповідав, що таке подвійне життя, як «робити» 3-4 додаткові зарплати на місяць та зберегти здорову психіку.

Другий ділився б досвідом виживання в умовах, коли все навкруги виживанню не сприяє.

Зрозумієш, за якими правилами живе зона, краще розумітимеш реальне життя в Україні. І не дивуватимешся після того, чому за тиждень до навали росіян у нас розміновують Чонгар…

Геннадій Саприкін