У ніч проти 4 листопада усі «сандуністи» світу (не плутати з сандіністами з Нікарагуа) мали підставу відкоркувати пляшку Ice -wine з Молдови. Майя Санду таки перемогла в 2-му турі виборів Президента Молдови. Підсумковий результат: Санду – 55,33 %, Стояногло – 44,67 %.

Молдова – одна з найпроблемніших у Європі країн. Попри те, що живе тут трішки більше, ніж пів Києва – 2 млн. 448 тис.- Молдову рвуть на шмаття закохані в неї громадяни. Значна частина прагне воз’єднання з Румунією. Два анклави – автономна республіка Гагаузія та невизнане Придністров’я – максимально проросійські. Сама Росія традиційно поводиться в маленькій Молдові, як слон у винному льосі.

І все ж сандуністи (я – теж такий) втішені. Не лише тому, що проєвропейський президент переміг, а Кремль упіймав облизня. І не тому, що Майа Санду як «горобчик Парижу» Едіт Піаф (навіть зовні вони з геніальною француженкою подібні) – безстрашно дивиться в осоловілі від горілки очі російського ведмедя. І не тому, що вона тендітна й зовні беззахисна. Беззахисність ця, звісно, оманлива, бо у вправних жіночих руках удавана слабкість– серйозна зброя.

Санду – це про цінності, про відданість задекларованій політичній меті, про здатність залишатися чистою у світі, що живе скандалами.

Президент Молдови закінчила магістратуру Гарвардського інституту держуправління в Кембріджі. Вона незаміжня, дітей не має. Проживає в звичайній двокімнатній квартирі в центрі Кишинева. Бо «утримувати для неї резиденцію – для Молдови задорого».

Зарплата Санду - € 13,7 тис на рік. У «столичних» Черкасах Санда була б білою вороною серед «вождів» більшості «бондаренківських» комунальних підприємств, сам Бонд дивився б на неї, як Рокфеллер на Мушієка, а на поріг Черкаської облради президента Молдови взагалі б не пустили…

Майя вміє бути по-президентські елегантною, не вдягаючи на себе річний бюджет якогось Крижополю (привіт Юлії Тимошенко). Санду не штовхається в боярських палатах московського Кремля, як запопадливі пострадянські лідери Туркменістану, Киргизстану , Казахстану, не згадуючи вже про Лукашенка. Хоча і сидить вона 24 годину на добу на пороховій діжці – ПМР, і теоретично її багатовекторність всі б зрозуміли.

Санду беззастережно за Україну: відкритими для наших біженців кордонами, політичною підтримкою. На фоні огидних вихилянь угорського Орбана, цинізму словацького Фіцо, навіть на тлі лідерів Польщі, які в цілому з Україною, але – аж занадто додаткових умов, прикордонного шантажу, торгів та розтирання історичних мозолів, - позиція президента Молдови логічно вивірена й морально бездоганна. Хоча Молдова – це трохи більше пів Києва. А Польша – 36,6 мільйонів.

Боронь Боже, не малюю з Майі кумира. Але, дивлячись на Президента Молдови в останні 4 роки, першою асоціацією, що виникала в голові, було немодне серед політиків слово «порядність».

Звісно, передати куті меду. Але думаю, що у випадку з Санду меду – рівно стільки, скільки треба.

Віктор Борисов