Робоча схема
…Все ж слід повернутися до теми зміни власника Свято-Михайлівського собору в Черкасах, яка сталася 17 жовтня. У результаті силової акції Свято-Михайлівський собор разом з комплексом будівель змінив власника. Тепер це Свято-Михайлівський кафедральний гарнізонний собор ПЦУ.
Можна сказати, що черкаська влада, військові та правоохоронні органи “віджали” собор, діючи на випередження. На третій рік повномасштабної агресії Росії осередок потенційної колаборації в центрі міста перестав існувати. Влада вирішила по-македонськи: якщо вузол не можна розв’язати, його слід розрубати. Доцільність - вище законності. Під час війни діє інша логіка, і сантименти не на часі.
Якщо так, то слід закрити очі на те, що жодного документу, який би підтверджував зв’язок вигнаних попів з Москвою, не існує. Одних громадян України позбавили місця роботи, а когось - і місця проживання. Іншим - надали.
А тепер про дві вкрай неприємні речі.
Перше: на наших очах пройшла обкатку перспективна робоча схема по віджиму нерухомості та бізнесу. Військовослужбовці підрозділу ДФТГ (добровільне формування територіальної громади) під наглядом керівників силових відомств області проводять спеціальну операцію, метою якої є перехід власності до інших господарів. При цьому за допомогою медіа створюється паралельна інформаційна реальність. Тих, хто захоплює, називають патріотами, а тих, хто відбиває напад - промосковськими силами, бойовиками тощо.
Розрахунок такого пересмикування очевидний: українці, хіба можна бути на боці промосковських сил у їхньому протистоянні з патріотами?
Власне, а що заважає тоді іншим охочим назватися патріотами, заручитися підтримкою військових, забезпечити “дах” силовиків та, наприклад - завтра, - забрати якийсь “свічний заводик”? На тій підставі, що його власники - сєпари.
Що, судового рішення про їхнє сєпарство немає? То - фігня! Всі патріоти знають, що вони - сєпари…
Друге: влада у зв’язці з місцевими ЗМІ одностайно представили бійку в ніч проти 17 жовтня в Свято-Михайлівському соборі, як “перехід Черкаської громади з УПЦ до ПЦУ”. Називати мордобій переходом - цікава понятійна еквілібристика. Очі бачать одне, а відповідальні особи одностайно стверджують інше.
Позбавлена ідеологічного забарвлення оцінка подій 17 жовтня 2024 року в Черкасах мала б бути такою: керуючись логікою політичної доцільності (так, як вони її розуміють), представники черкаської влади та силові структури забрали прибутковий бізнес в потенційно неблагонадійних та передали його благонадійним.
Традиції штурмувати храми та виганяти з них небажаних попів в Україні зародилися ще на початку 90-х років минулого століття. Методи напрацьовані.
Добре, що традицій штурмувати бібліотеки, архіви, університетські лабораторії та лікарні в Україні відсутні. Напевне, на них особливо багато не “наварити”...
Віктор Борисов
Можна сказати, що черкаська влада, військові та правоохоронні органи “віджали” собор, діючи на випередження. На третій рік повномасштабної агресії Росії осередок потенційної колаборації в центрі міста перестав існувати. Влада вирішила по-македонськи: якщо вузол не можна розв’язати, його слід розрубати. Доцільність - вище законності. Під час війни діє інша логіка, і сантименти не на часі.
Якщо так, то слід закрити очі на те, що жодного документу, який би підтверджував зв’язок вигнаних попів з Москвою, не існує. Одних громадян України позбавили місця роботи, а когось - і місця проживання. Іншим - надали.
А тепер про дві вкрай неприємні речі.
Перше: на наших очах пройшла обкатку перспективна робоча схема по віджиму нерухомості та бізнесу. Військовослужбовці підрозділу ДФТГ (добровільне формування територіальної громади) під наглядом керівників силових відомств області проводять спеціальну операцію, метою якої є перехід власності до інших господарів. При цьому за допомогою медіа створюється паралельна інформаційна реальність. Тих, хто захоплює, називають патріотами, а тих, хто відбиває напад - промосковськими силами, бойовиками тощо.
Розрахунок такого пересмикування очевидний: українці, хіба можна бути на боці промосковських сил у їхньому протистоянні з патріотами?
Власне, а що заважає тоді іншим охочим назватися патріотами, заручитися підтримкою військових, забезпечити “дах” силовиків та, наприклад - завтра, - забрати якийсь “свічний заводик”? На тій підставі, що його власники - сєпари.
Що, судового рішення про їхнє сєпарство немає? То - фігня! Всі патріоти знають, що вони - сєпари…
Друге: влада у зв’язці з місцевими ЗМІ одностайно представили бійку в ніч проти 17 жовтня в Свято-Михайлівському соборі, як “перехід Черкаської громади з УПЦ до ПЦУ”. Називати мордобій переходом - цікава понятійна еквілібристика. Очі бачать одне, а відповідальні особи одностайно стверджують інше.
Позбавлена ідеологічного забарвлення оцінка подій 17 жовтня 2024 року в Черкасах мала б бути такою: керуючись логікою політичної доцільності (так, як вони її розуміють), представники черкаської влади та силові структури забрали прибутковий бізнес в потенційно неблагонадійних та передали його благонадійним.
Традиції штурмувати храми та виганяти з них небажаних попів в Україні зародилися ще на початку 90-х років минулого століття. Методи напрацьовані.
Добре, що традицій штурмувати бібліотеки, архіви, університетські лабораторії та лікарні в Україні відсутні. Напевне, на них особливо багато не “наварити”...
Віктор Борисов
23.10.2024 14:50
Якщо знайшли помилку - повідомте нам, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter