Третю добу на території Курської області РФ тривають бої регулярних частин ЗСУ з росіянами. Це не перший захід наших військ на територію Росії. Проте минулі разі під час рейдів бійців легіону «Вільна Росія» інформація про те, як воюють за «порєбріком», з’являлася в соцмережах ледь не в режимі реального часу.
Зараз офіційний Київ мовчить, Генштаб – не коментує. Інформацією діляться напівофіційний спікер Роман Світан, позаштатний радник ОП Михайло Подоляк та вільний базіка Арестович. Напевне, якщо наші мовчать, то ворог не повинен знати про мету й тривалість операції?

Парадокс, але переважно інформація про хід бойових дій в прикордонні Курської області зараз надходить від Z-воєнкорів. Вони сприймають ситуацію без оптимізму: захоплені населені пункти, десятки полонених, відсутність організованого спротиву, раптовість і неочікуваність дій ЗСУ.

Звісно. навіть не військовий може спробувати самостійно дати відповідь – навіщо, відступаючи на Донбасі, наші війська вдалися до рейду на територію противника:

1) після заходу на територію РФ значної кількості військових ЗСУ (Z-воєнкори пишуть про кілька тисяч вояків) та їхнього стрімкого просування вглиб території регіону росіяни будуть змушені перекидати сюди резерви. Якщо не з Донбасу та Харківської області, то в тилу. Тих, кого збиралися перекидати на Донбас та Харківщину;

2) у райцентрі Суджа, який зараз ніби частково контролюють ЗСУ, знаходиться однойменна газовимірювальна станція. Через неї російський газ транзитом через Україну надходить європейським споживачам. Це єдина гілка газопроводу, через яку російський газ надходить у Європу. Контроль за ГС «Суджа» - реальний важіль впливу на росіян з боку України;

3) неподалік зони бойових дій знаходиться Курська АЕС (в місті Курчатов). Перебування неподалік російської АЕС наших військовослужбовців - створення напруги навколо «атомної проблеми». Недарма почалися інформаційні «ігри» навколо ймовірністі «захоплення» Курської АЕС з подальшим її обміном на Запорізьку АЕС.

Є ще момент, який, як на мене, чи не найважливіший в новітній «Курський битві». І він геть не в тому, що цивільні росіяни почали відчувати на собі те, що українці переживають вже два з половиною років від початку агресії.

Досі бойові дії з росіянами українці вели, як герой відомої пісні барда Висоцького «Полювання на вовків». Стріляти та чинити опір окупантам ми з невідомих причин могли лише на території, обмеженої тими ж росіянами уявними червоними прапорцями. Тобто, на нашій українській території.

Як вовк Висоцького, українці три доби тому вийшли за прапорці. Які, виявляється, були не лише в наших головах, а й у головах окупантів. Адже опір на прикордонні Курської області Збройним силам України чинили нечисельні російські прикордонники та строковики.

Для українців наважитися воювати на території Росії було важко психологічно. Ядерна держава, постійний стримуючий тиск з боку західних союзників, обмеження в тому, яку західну зброю застосовувати можна, яку – ні.

Одне тільки питання: чому цього не робили раніше? Чому навесні-літом 2023-го йшли вмирати на «лінію Суровікіна» на Запоріжжі, туди, де до наступу готувалися та його чекали, замість вдарити по прикордонним областям Росії, де лише строковики, фсб-ки та непереможний «Ахмат-сила»?

Для Путіна та його «політбюро» (варто було лише бачити їх кислі обличчя вчора під час доповіді генерала Герасимова) «Курська битва-2» - несподіванка.

Як там було на початку путінського президентства?

- Що сталося з «Курськом», пане президенте?

- Він потонув…

Віктор Борисов