Ніколи знову

Ніколи зновуМої ровесники і я виросли на історії, піснях, спогадах, фільмах про Велику Вітчизняну війну. Для дітей 70-х то була Біблія та Євангелія, складені й упорядковані безбожниками, пропагандистами та комуністичними діячами.

2024 року в Україні, напевне, живуть ще тисячі ветеранів тієї війни. Якщо бійцю в 1945-му виповнилося 17-ть, то зараз йому має бути мінімум 96-ть. Те, що бачили вони в 40-х роках минулого століття, десятки мільйонів українців споглядають зараз – смерть близьких, руйнування міст та сіл, знищення промисловості, геноцид народу, жорстокість агресора та страждання невинних і беззахисних дітей, жінок, стареньких.

Яким ідолам поклонялося моє покоління? Чи стали ми хоч на крихту ближче до усвідомлення того, що пережив світ з 1939-го по 1945 роки?

Те, що радянська пропаганда називала «Великою Вітчизняною війною», було одним з найважливіших епізодів Другої світової війни, участь в якій брали 62 держави.

Штампу радянської пропаганди «Наше дело правое» мусимо «завдячувати» нацистам, які 22 червня 1941 року випередили Червону армію, напавши першими. Червона армія готувалася до аналогічного за масштабом нападу на Європу в рамках операції радянського Генштабу «Гром».

Сталінський СРСР - одна з чотирьох агресивних держав (ще - Німеччина, Італія, Японія), на яких лежить головна відповідальність за розв’язування Другої Світової війни, за смерть близько 70-80 мільйонів людей – близько 3 % від тих, що проживала на той час на планеті.

До сьогодні ми, жителі пострадянських країн, не маємо об’єктивної історії про Другу Світову. Пронизливі й зворушливі пісні. Талановиті й не дуже воєнні фільми. Мемуари воєнноначальників та учасників бойових. Мільйони зустрічей з ветеранами. Усе те, що ми споживали десятиліттями - було фікцією, пропагандою, вигадкою у різних пропорціях брехні та правди. На Заході усвідомлення та складання історії Другої Світової здійснювалися системніше, чесніше та самокритичніше.
Історичний парадокс: за великим рахунком, попри підписані державами Осі капітуляції, - Друга світова війна не має переможених.

Німеччина, Італія, Японія, пройшовши через складні процеси покаяння та спокути, стали невід’ємною частиною демократичного світу, з високим рівнем життя та розвиненими правовими інституціями.

США та Великобританія стали лідерами демократичного Заходу, державами, які визначають політичні та економічні процеси в сьогоднішньому світі.
Переможцем став й СРСР, який не лише зберіг власну територію від захоплення, але й, завоювавши кілька країн і частину територій Фінляндії, Німеччини, Польщі, Румунії - фактично контролював половину європейських країн, розмістивши на їх території свої війська.

У 1991 році СРСР «надірвався», радянська імперія розвалилася, Варшавський договір розпався. Із 2008 року прямий нащадок тієї країни, путінська Росія, відчайдушно намагається повернути контроль за тим, що отримав Радянський Союз в 1945 році.

Друга світова війна – найтрагічніша сторінка в світовій історії за всі часи. Здавалося, що вона довела жителям Землі, що авторитаризм, який берез за дороговказ ідеологію (фашизм, комунізм, нацизм, націоналізм) – неефективна форма державотворення в сучасних умовах. Культ вождя та поклоніння вигаданим ідеям існує поруч з нехтуванням прав і свобод людини. Кожен з нас в таких системах – гвинтик, життям якого можна пожертвувати в ім’я торжества вигаданих химер.

2-га Світова довела, що в світі взагалі немає справедливих кордонів. Але якщо ми прагнемо миру, то всі кордони між країнами слід визнати непорушними.
Український народ під час тієї великої війни, не маючи державності, воював на боці різних країн у складі різних армій. Українці – один з найбільш постраждалих від тієї війни народів, отримали в результаті обмежену державність у складі СРСР.

1991 року Україна набула державної незалежності, з 2014-го року - доводить світу та історії право на своє існування у війні з путінською Росією. Воює вже як складова частина демократичного світу.

І ми всі бачимо просто зараз, перед вікнами наших квартир та на вулицях наших міст, якою хиткою є межа між демократією та авторитаризмом, між самопожертвою та цинізмом, між здатністю поділитися останнім -з біженцями, ЗСУ, нужденними, - та жадібністю значної кількості представників панівного класу – чиновників, політиків, спецслужбістів, силовиків.

Та війна, яку ми традиційно згадуємо 8-9 травня, сформувала культ презирства до життя окремою людини. Воюючи за свою землю зараз, українцям слід битися і за непорушність державних кордонів, і за волю, права і свободи кожного українця. Битися за державу, в якій людина завше буде понад усе…


Олександр Арабач
08.05.2024 17:50
Якщо знайшли помилку - повідомте нам, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter