Камо грядеші?

Камо грядеші?Володимир Путін переміг на виборах Президента Росії з результатом 87,28 % голосів при явці 77,44 %. Другий кандидат (прізвища не важливе) – 4,31 %. Третій – 3,85 %. Четвертий – 3,2 %.

Так, вибори Президента в РФ – умовність. У голосуванні брали участь люди з тимчасово окупованих регіонів України, що є порушенням міжнародного права.
Очевидно, що більшість російського населення залякана й ладна терпіти Путіна стільки, скільки тому відпущено жити.

А це означає, що війна в Україні триватиме, ядерний шантаж з боку путінських еліт не вщухатиме, «північнокореізації» РФ триватиме, і коро там не с аре не те, що здатних на публічний спротив. Викосять і тих, хто здатен на такий спротив потенційно.

На жаль, один з очевидних «успіхів» Путіна за останні два роки – те, як змінилася Україна. І йдеться не про території, які знаходяться під окупацією агресора. Йдеться про поступове згортання політичних і громадянських свобод на підконтрольній українській владі території. Поки що тенденції такі, що доволі скоро, прокинувшись, українці не відчуватимуть різниці між власною країною та країною- агресором.

На момент вторгнення 24.02.2022 Україну можна було вважати країною, що має тенденцію до поглиблення демократичних процесів та поступово наближається до країн ЄС. Проте за останні два роки ми стали свідками того, як:

1) в Україні сталася монополізація інформаційного простору. Те, що було нашою «фіщкою» на пострадянському просторі – різноголосся в ЗМІ – зникло. У перші місяці після вторгнення створення «Єдиних новин» можна було зрозуміти: слід було заспокоїти людей і не допустити впливу на населення пропаганди агресора. А от на третій рік домінування в теле- й радіоефірі однієї точки зору – Президента й Офісу президента – моветон. Тим більше, що ця монополізація призводить до маніпуляцій суспільною свідомістю (завищені очікування від контрнаступу навесні-влітку 2023 року – лише один епізод). Плюралізм думок в ЗМІ, різні підходи в оцінюванні подій в країні, експертне обговорення найважливіших для країни проблем – це те, що було в Україні до лютого 2022 року. І чого немає зараз;

2) відсутній зворотній зв’язок між українською владою і громадянським суспільством. Усі рішення щодо внутрішньо- та зовнішньополітичних питань ухвалюються владою за зачиненими дверима, суспільству переважно не пояснюються. Абсолютно ненормальною є ситуація, коли патронатна служба Глави держави – Офіс президента – фактично стала основним центром прийняття рішень в країні. Вразливі та чутливі для суспільства рішення – та ж відставка з посади Головкома Валерія Залужного – ухвалюються келейно та доносяться до суспільства без належного обгрунтування. Президент Зеленський небезпечно обмежив коло спілкування людьми, до яких у значної частини представників громадянського суспільства є чимало неприємних питань (Єрмак, Татаров);

3) потенційно вибухонебезпечною є ситуація з рекрутингом охочих завербуватися до лав ЗСУ та мобілізацією. Фактично зараз в Україні ТЦК «набирають цифру» - 500 тисяч, не звертаючи увагу на якість. Погано підготовлений, невмотивований та силоміць відірваний від родини чоловік – сумнівне підсилення для ЗСУ. «Набір цифри» - шлях в нікуди. Проти 500 тисяч «сирих» українських військових Путін виставить мільйон чи півтора своїх погано навчених. Суспільна атмосфера на вулицях українських міст та сіл, де серед біла дня чоловіків просто не побачиш – гнітюча. Де брати підготовлених та навчених військовослужбовців – відомо. Це поліцейські, спецпризначенці, працівники СБУ, прокуратури, податкових органів (в тому числі й пенсіонери у віці 40-55 років). Чому замість них воліють набирати роботяг і селян – незбагненно;

4) Ситуація з тиском на острівці незалежної журналістики, які поки що є в Україні, є невтішною. Варто нагадати: в 2022 році за рейтингом «Репортерів без кордонів» у рейтингу свободи слова Україна була на 106-му місці в світі, а в 2023-му – вже на 79-му. 2024 року, напевне, побачимо значне просідання. Один скандал з прослуховуванням та підгляданням за журналістами «Бігусу» працівниками СБУ чого вартий. Сигнал журналістам з боку влади подібними історіями подається недвозначний – затуліть пельку. Між тим – і це без жартів – незалежні й критичні налаштовані до влади ЗМІ – запорука виживання влади й країни, особливо в умовах війни;

5) Недалекоглядно, що українська влада не веде з суспільством відкритої розмови на тему «Камо грядеші» - якою є наша мета у війні? Декларація про вихід на кордони України 1991 року, на жаль, малореалістична. Ми залежні від постачань західного озброєння. Критично залежні від грошових вливань союзників. У таких умовах мають бути винесені на обговорення суспільства плани А, B, C, D…. Світло в кінці тунелю має виблискувати, але поки що попереду лише тунель і темрява. Не розмовляти взагалі з країною-агресором – непродуктивна позиція. Росія – не Австралія, вона й через 100 років буде нашим важким сусідом. І мова зовсім не про «білий прапор» у транскрипції Папи Франциска, а про використання всіх можливих важелів впливу – задля збереження країни і людей.

Невже повзуча «путінізація» допоможе Україні вистояти? Логічно сказати інше: відкритий діалог влади з громадянським суспільством, плюралізм думок, вільні ЗМІ – це те, завдяки чому навіть недосконала українська демократія має високі шанси перемогти путінізм.

Олександр Арабач
18.03.2024 18:40
Якщо знайшли помилку - повідомте нам, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter