Європа дивується, навіть відверто кепкує над Папою Франциском, який днями очолив рейтинг неадекватних заяв, порадивши Україні «мати мужність» й «підняти білий прапор миру». Воістину, навіть для Святого Престолу Ватикану якість особи, що є римським понтифіком, має значення. Очевидно, що Франциск – геть не Іоан Павло Другий. Роблячи заяви на щемливу для світу тему, так не виважено розставляти акценти, так запопадливо підігрувати агресору замість співчувати (хоча б співчувати) жертві – вміти треба.

Загалом чимало представників Церкви (католицької й православної) після вторгнення Росії в Україну воліють або не займати ніякої позиції (за все хороше проти всього поганого), або демонструють девіантну поведінку.

Патріарх Кіріл (Гундяєв) разом з офіційною РПЦ благословляють агресію проти сусідньої держави. Священників одинаків, які називають війну – війною – позбавляють сану й виштовхують з країни.

В Україні предстоятель УПЦ МП Онуфрій лише спостерігає за тим, як десятки священиків УПЦ МП викриваються спецслужбами – за шпіонаж та роботу на агресора. Вчорашні жарти про те, що УПЦ МП в Україні – нелегальне управління у складі ФСБ Росії – вже не викликають сміх, бо надто схожі на правду.

Предстоятель Православної церкви України Єпіфаній не робить бодай маленьких спроб, щоб перетворити Українську Церкву на самостійний інститут, з власною позицією та принциповим ставленням як до ворога, так і до внутрішніх проблем країни.

Усе, що можна чекати від будь-якої Церкви в Україні зараз –це моральна позиція, мудре, але непримиренне до зла слово, психологічна допомога всім, хто втратив рідних, зневірився, втомився.

На жаль, публічна позиція ПЦУ в інформаційному просторі представлена недостатньо. Чому цей простір наповнює оціночними судженнями промосковський Папа Франциск, а наші клірики переважно відмовчуються?

Ясна річ, через серйозну залежність Інституту Церкви від держави. Через це пасивність та криза суб’єктності. Між тим саме зараз церква в Україні могла б поступово перетворитися на самостійну й незалежну інституцію, до думки якої прислуховуватимуться й віруючі, й атеїсти. На яку зважатимуть політики, ухвалюючи рішення з найважливіших питань.

Осучаснена, незалежна та активна ПЦУ – це те, про що мріється після неоковирних заяв з Ватикану.

Денис Сирцов