…якби Арахамії не було, його варто було б придумати. За два дні в інформпросторі «вистрілили» одразу два спікери, тісно пов’язані з керівником президентського офісу Андрієм Єрмаком.

І що важливо – Давід Арахамія, керівник фракції СН в парламенті, наговоривши на 3 кошики нісенітниць в інтерв’ю Мосійчук, - був першим. Безугла з її випадом проти Залужного – друга.

Три головні тези «Арахамії-Безуглої», викинуті на «промацування» суспільних настроїв у країні:

1) У березні 2022 в Стамбулі росіяни пропонували нам мир в обмін на нейтралітет України та відмову від вступу в НАТО;

2) Все зруйнував Борис Джонсон, прибувши до Києва і сказавши керівництву України, що ми «будемо просто воювати»;

3) Залужного слід звільнити, бо він не надав план війни на 2024 рік.

Важливий контекст. Сенсаційні «стамбульські» зізнання в українському інформпросторі зробив, наприклад, не Михайло Подоляк (теж учасник тодішніх перемовин), а Арахамія, у якого що не перл, то «корабельна сосна» або «Захід сіє паніку щодо нападу Росії».

Так, у Арахамії був не продуманий спіч, а відповідь на запитання журналістки в телеінтерв’ю. Жива розмова, язик без кісток і…

…І одна справа – бути безпосереднім учасником події (перемовин у Стамбулі). Зовсім інша – коментувати подію через понад півтора роки, коли змінилася ситуація, інший контекст, і найголовніше – відсутнє самокритичне розуміння, що іноді краще жувати, ніж неоковирно влізати в геополітику. Що для аналізу історичних подій, учасником яких довелося бути, слід мати здатність до аналізу та синтезу. Вміти вірно розставляти акценти. Про щось змовчати. А не вдаватися до безвідповідальної балаканини, від якої вже кілька днів у повному захваті руська пропаганда.

Бо лише від гігантського розуму можна повідомляти країні, яка стримує агресора 1 рік та 8 місяців, що сотень тисяч смертей можна було б уникнути, якби не Борис Джонсон (до речі, «Лівий берег» доказово розіклав по полицях, що Арахамія тут добряче наплутав, м’яко кажучи, якщо пригадати, як розвивалися події в березні-квітні 2022 року).

Що ніяких переговорів Путін не хоче зараз, як не хотів їх і в березні 22-го. Він хоче капітуляції України, асиміляції українського народу та відновлення СРСР.
Що позицію Росії зовсім не назвеш сильною, бо за останній рік «друга армія світу» спромоглася взяти тільки один український райцентр – Бахмут. Попередньо зруйнувавши його вщент.

І українську позицію на сьогодні можна охарактеризувати як завгодно, але не як слабку…

Словом, поменше Арахамії та Безуглої на блакитних екранах наших моніторів та телевізорів. Країна, що воює, потребує поміркованих спікерів від влади, а не безвідповідальних балакунів на дистанційному керуванні.

Геннадій Саприкін