У сьогоднішній Україні багато з чим - «повний» шкереберть. Особливо з політикою й політиками.

Для країн з усталеними демократичними традиціями яскравий політик – що зоря на небокраї. Він милує око та заколисує вуха.

Бо політика, насправді, нудна справа. Це – безкінечне узгодження законопроектів та нормативних документів. Скрупульозне вимірювання кожного свого кроку на предмет відповідності до чинного законодавства. А ще -безкінечні запити, пояснювальні записки. Цифри, відсилки до прецедентного права…

Тому фізії європейських політиків навівають на громадян сон. Що цікавого в мармизі, які цілодобово занурена в стоси документів й говорить складнопідрядними періодами, в яких ні дідька не зрозуміло…

Якщо б Україна справді бажала якомога швидше запровадити в себе європейські політичні традиції, то більшість наших політиків були б як гібрид Миколи Яновича Азірова (дай йому Боже здоров’я і благополуччя в сірій та непривітній Москві) та Анатолія Степановича Кінаха (екс-прем’єр-міністр України, коли хто забув).


Але ідеальний політик в Україні: балакучий - як Ляшко, артистичний – як Зеленський, співучий – як Вакарчук, емоційний – як Тимошенко. Зверніть увагу, що в цьому переліку якостей відсутні такі слова, як «компетентний», «освічений» та «відповідальний».

А після того, як Президентом України став комік з «Кварталу-95» Володимир Зеленський, в політику з усіх шпарин наввипередки повибігали артисти, співаки, пародисти й гітаристи…Тобто люди, сильна сторона яких – справляти враження. Але при цьому вони завжди читають текст, який їм пишуть інші.

В ідеалі яскравого Президента мають врівноважити сухі технократи. Але в реальності політика в Україні в 2019 році – суцільний карнавал. У Верховну Раду балотуються телеведучі, гумористи, співаки.

На виборця Черкаської області з усіх сторін ллється музика й звучать жарти від Океану Ельзи, Вечірнього кварталу, Поплавського з Вінником, Лісапетного батальйону з Неангелами, Олею Цибульською та Тіні Сонця. Артисти або балотуються самі й агітують в такий спосіб за себе, або співають та розважають на чиюсь підтримку.

Співають і жартують вони так, ніби у нас – все добре. Ніби Україна понад 5 років не перебуває в стані війни. Хоча на Донбасі щодня - обстріли. Щодня фронтових зведень чуємо про поранених і вбитих.

Хто з артистів «Вечірнього кварталу», які масово балотуються в парламент, здатен вести переговори з сепаратистами й Москвою? І бути при цьому жорстким, компетентним, гнучким та професійним? Напевне, ніхто.

Замість того, щоб співати на передовій і бодай так допомогти нашим солдатам, артисти роблять «гоп-ца-ца» в глибокому тилу. І пропонують проголосувати за впізнавані обличчя, за якими ховається тотальна некомпетентність.

Такі українські політики можуть бути найкращими у світі за вмінням до імпровізацій, співу й «троллінгу» опонентів. Але найгіршими й найжалюгіднішими в питаннях макро- і мікроекономічної політики, в питаннях судової реформи та реформи правоохоронних органів, у кредитній сфері та в проблемах енергетики…

У цих та в багатьох інших по-справжньому серйозних речах актори робитимуть те, що й раніше – співатимуть з чужого голосу і читатимуть чужі тексти…

Денис Сирцов