5 серпня в Черкасах на стіні будинку на вулиці Хрещатик, 200 було відкрито меморіальну дошку на вшанування пам’яті черкаської освітянки, Праведниці народів Світу Олександри Максимівни Шулежко.
Як інформує Черкаська ОДА, на церемонію відкриття завітали Надзвичайний та Повноважний Посол Держави Ізраїль в Україні Реувен Дін Ель, дочка Праведниці – Лариса Шулежко, представники Федерації єврейських общин «МетроВест» (штат Нью Джерсі), єврейської громади та керівництво області й міста. Встановлення пам’ятної дошки ініціювали обласний благодійний єврейський фонд «Турбота поколінь – Хесед Дорот», міська громадська організація «Об’єднана єврейська громада» та єврейська недільна школа.
Над її створенням протягом останнього місяця працював черкаський скульптор Владислав Димйон. Її встановили на місці, де у період німецької окупації працював дитячий будинок на чолі з Олександрою Шулежко. У ньому знайшли прихисток понад 90 дітей різних національностей, серед яких від голодної смерті було врятовано 25 єврейських сиріт.
– Ідея вшанування Праведниці народів світу Олександри Шулежко зародилась ще 10 років тому. Ми розглядали кілька варіантів: пропонувалось назвати її іменем одну з вулиць міста, присвоїти Праведниці звання «Почесний громадянин Черкас» або встановити меморіальну дошку. Врешті, зупинилися на останньому, – розповів директор обласного благодійного єврейського фонду «Турбота поколінь – Хесед Дорот» Дмитро Співаковський. – Лише за кілька днів до смерті Олександрі Шулежко було присвоєно звання «Праведниці народів Світу».

Довідково:
Олександра Шулежко народилася в Драбівському районі в багатодітній заможній сім’ї. Закінчила гімназію, згодом – педучилище. До війни працювала в дитячому садку в Черкасах.
Коли розпочалася війна, жінка не змогла евакуюватися – на руках було двоє маленьких донечок 4-ох і 7-ми років. Якось Олександра Максимівна побачила маленького хлопчика біля тіла мертвої матері та привела його до себе додому. Так у неї з’явилася думка рятувати осиротілих дітей. Згодом пішла до німецького коменданта просити дозволу організувати притулок. Він відгукнувся за однієї обов’язкової умови: у притулку не повинно бути єврейських дітей, інакше розстріляють усіх.
На той час в Олександри Шулежко назбиралося вже близько 100 дітей віком від трьох до 16 років, серед яких 25 були євреї. Вона не могла від них відмовитися. Тому дала єврейським дітям інші прізвища, імена, національності й суворо заборонила розповідати про своє справжнє минуле. Ніхто з дітей за весь час не проговорився.
По закінченню війни жінку звинуватили у співпраці з нацистами, сказавши, що її ніхто не уповноважував це робити. Олександрі Шулежко заборонили працювати за спеціальністю. Їй довелося довго поневірятися зі своїми доньками в пошуках житла, важко було влаштуватися на роботу. Згодом її взяли реєстратором у центральну міську поліклініку.
Визнання для жінки прийшло у 60-х роках завдяки священику Троїцької церкви отцю Ємельяну. Їй було видано партизанський квиток, а згодом жінку нагородили орденом Великої Вітчизняної війни. Вийшовши на пенсію, Олександра Максимівна переїхала до однієї із доньок у Київ. На схилі літ написала спогади про своє життя. Буквально за два дні до смерті їй було вручено важливий документ, з якого вона дізналася, що має звання Праведника народів світу. 1996 року Міжнародна єврейська організація жертв нацизму (Ізраїль) присвоїла їй це звання, її ім’я також зазначене на Алеї пам’яті в Єрусалимі.