Ми до вас, Булгаков, і ось по "какому дєлу"

..довго стримувався, щоб не влізти в суперечку про знесення пам'ятника Булгакову на Андріївському узвозі в Києві. По-перше, пару років тому вже висловився по темі. По-друге, прямо зараз сперечатися на дану тему немає ніякого сенсу.

Так вже вийшло, що письменник став у сучасній Україні одним з маркерів "свій-чужий". Булгаков - "чужий".

В умовах, коли формальні представники культури, складовою якої він є, знищують культуру, над якою він іронізував у "Білій гвардії", захист проблематичний. Особливо з іншого світу...

Булгакову мають заздрити 99, 99 відсотків творців. Вони ладні продати останню кухфайку, щоб втюхати сучасникам хоча б 100 власних книжок. А булгаківщина майже через 100 років після смерті творця викликає емоції у тисяч не останніх для України людей. Ще й які!

Щоб удостоїтись посмертно пам'ятника, слід потрапити в струмінь кон'юнктури. А щоб потому пам'ятник тобі прибрали - то дуже дорогий маркетинг.
Сказав би, що збільшить читацький інтерес до "булгаківщини". Так ніт: книжки в 21-му столітті читають мало. Більше того, підозрюю, що більшість сучасників знайомі з письменником завдяки серіалу Бортко " Майстер і Маргарита". Як кажуть просунуті циніки: нічого не вдієш. Книжки довго були ледь не єдиним каналом отримання інформації. А тепер цих каналів, що пальців на руках Шиви.

Мій ідеал - то львівська кав'ярня, в якій ведуть душевні балачки поціновувачі Бузини та Фаріон. Або Одеський дворик, в якому незлобливо перегукуються фани Жванецького і Вінниченка. Або доріжки Уманського Софієвки, гуляючи якими по-доброму сперечаються нащадки цадіка Нахмана й послідовники Петлюри.
Бо чим більше не схожих одне на одного, різнокультурних, різномовних та неполіткоректних геніїв - тим багатше Україна.

Ознака зрілості нації: сприймати геніїв своїх такими, як вони були. Сприймати Шевченка й Гоголя - з їхнім антисемітизмом. Довженка - з його відданістю комунізму. І Тичину з вікопомним "Партія веде".

...Давно планував перечитати " Майстра..". У кінці 80-х років виніс з квартири батьків та будинку бабусі все лахміття, і не тільки. Роман можна було вирвати тоді за його номінальну ціну плюс 20 кіло ганчір'я. Здається, що, доживши до сивих скронь та лисої потилиці, досі не зрозумів текст бодай наполовину. Цю книжку з моїх полиць точно не знесуть.

Віктор Борисов