Вона стільки співає, що багатьом з нас стільки не прожити…Аллі Пугачовій сьогодні – 75.

Сам прочовгав по життєвій стежці під Пугачову. «Ах, Арлекино, Арлекино, нужно быть смешным для всех» - це дитячий садок, запах горохового супу та пшоної каші.

«Миллион, миллион (3 раза миллион) алых роз...». Це перші дискотеки в літніх таборах відпочинку, коли, вмираючи від страху, запрошував потанцювати найнепривітнішу до тебе, але при цьому – найгарнішу дівчинку.

«Ей, вы там, наверху...”: перебудова, кранти СРСР, дикі юнацькі забави й перші по-справжньому дорослі «зальоти» в житті.

“Зайка моя, я твой зайчик. Рыбка моя, я ...твой краник...” (дослівно не згадаю). Ну, то вже молодість, з коливаннями й хитаннями в різні боки, нерідко як у самої Алли Борисівни.

А ще «Маэстро”, “Не отрекаются любя”, “Мне нравится, что вы больны не мной...”. І тисяча пісень, які звучать у підсвідомості, живуть у ній переважно уривками та музичними епізодами.

Народна співачка не може поводитися як пані й червоніти, якщо при тобі хтось сказав слово «д..па». Тому скандали постійно крокували поруч з Аллою Борисівною.

Спочатку через те, що вона, харизмою й темпераментом, не вписувалася в загальну кобзонівську колею радянської естради. Потім Пугачова першою серед колег по естрадному цеху зрозуміла, що скандал та заборони – найефективніша форма реклами. І десь з кінця 80-х років минулого століття чи не кожна історія з нею на межі фолу – зрежисована від і до.

Пугачовій вистачило зухвалості поставити на вівтар творчого успіху найінтимніше – власне особисте життя. Перші чоловіки, то, як в усіх, -помилки молодості, епізодичне кохання, прагнення, бути, як усі – з чоловіком, котрий – надійне плече…

А далі Алла Борисівна почала грати з сотнями мільйонів шанувальників на межі фолу, зробивши зі своїх шлюбів частину власного безкінечного шоу. Естрадні співаки й пародисти в ролі чоловіків, яких Примадонна змінювала, як носовички, – то чистий піар. Але скільки людей чи не билися між собою, копирсаючись в тонкощах стосунків естрадних зірок…

І на фоні цього були пісні. Сильні й глибокі. Прохідні й кон’юктурні. Десяток – відверто геніальних.

І мільйони знову сперечалися: це вона співає про той період, коли пішла від N чи коли вже почала жити із V? А це про тоді, коли L ї кинув, а вона присіла на стакан?

Пугачова не була співачкою для еліти. Вона співала для мільйонів. Не дуже струнких, як і сама. Не до кінця вихованих, що замість диспуту на комунальній кухні одна одній пряди рватимуть.

Тільки при цьому Пугачова не опускалася до середнього рівня аудиторії, а піднімала публіку до рівня власних пристрастей. Вона була агресивно провокативною, особливо з жінками: ви хочете, але боїтеся? А я хочу – і беру те (тих), кого хочу…

Пугачова стала першою пострадянською пані, яка заради успіху десятиріччями стрибала по лезу бритви. Будучи при цьому першою творчою одиницею років 40 точно.

І в найтяжчий для нас всіх період, з 2014-го по сьогодні, мовчання Пугачової – теж позиція. Так, можна сказати, що слід було засудити Путіна, очолити рух опору режиму.

Але Алла Борисівна – просто жінка. Їй 75-ть. І вона так наспівала собі на безсмертну славу за понад 55-років, що ми з розумінням маємо поставитися до того, що так, – не Жанна д’Арк, а просто частина культурного коду багатьох з нас. Вона поставила на кон власне життя, свою долю, і в день 75-річчя Алли Борисівни є чимало підстав сказати, що експеримент виявився вдалим…

Олександр Арабач