Шанс на солодке життя

2 квітня в Черкаському національному університеті має відбутися другий тур виборів ректора. За перемогу змагатимуться Євген Кирилюк та Василь Мойсієнко.

Пристрасті останніми днями вирують нічого собі так. Скандальні подробиці спливають одна за одною. Так, один з членів команди Владислава Боєчка пітримав Мойсієнка. Злі язики твердять, що після цього прізвище одного майбутнього проректора вже відоме. Потім почали точитися розмови, що Боєчко (який отримав в першому турі 25 % голосів) об’єднався з Мойсієнком.

Услід за цим з’являється інформація, що на Боєчка тиснуть в медакадемії, де він працює проректором.

Услід екс-голова Черкаської облради Валентина Коваленко у відеозверненні натякнула, що дружину Мойсієнка «викликали в СБУ» й наполегливо радили вмовити чоловіка зняти свою кандидатуру.

Ще інформація: після першого туру голосування через одну з банківських систем студентам, які підтримали «правильного» кандидата, на картки скинули по 5 тис. грн. Після правильного голосування у 2-му турі платіж буде ніби повторений…

Розповідають про «напівмертві» душі, що неочікувано з’явилися голосувати під час першого туру. Про маму, яка прийшла виконати громадянський обов’язок за свою доньку-студентку. Із паспортом студентки. Про викладачку, котра ніби всюди вже повідомила, що пішла з ЧНУ, але голосувати на виборах раптово з’явилася…

По суті, нормальна для сучасної України виборча кампанія. Після оголошення переможця 2 квітня всякі напівміфічні розповіді про «виклики в ОВА та СБУ» розвіються, ніби й не було їх.

Намагався перевіряти ці повідомлення вчора. Жодне з них не отримало об’єктивного підтвердження. Перелічив лише для того, щоб читачі відчували загальну наелектризовану атмосферу перед голосуванням.

І тут зрозумів, що …рухаюсь в геть не правильний бік.

Для наукової спільноти важливо правильно сформулювати проблему. Спробуємо зробити це так: за якого беня ламають списи солідні професори, лаються одне з одним доценти та нишпорять по соцмережах у пошуках «неправильних» коментарів студенти?

За право керувати університетом, в буфеті якого миші вночі від голоду співають? Де мікроскопи купувалися ще при наркомі Мікояні? Де компи урочисто дарував сам цар Горох? Де професура й доценти отримують на місяць стільки, скільки реалізатори на ринку мають за тиждень?

Думаю, що зрозумілу відповідь на ці питання отримати можна. За допомоги офісу Генпрокуратури, ректор Київського університету культури Михайло Поплавський та …автора цих рядків. Улюблений індуктивний метод і тут стане в пригоді.

Почнемо з кінця. У листопаді 2023-го грюкнув дверима після нетривалого періоду викладання в Черкаському державному технологічному університеті. Прочитати про це можна тут і тут.

Якщо коротко, то зрозумів тоді для себе: як журналіст, не маю права критикувати мера міста за отримання почесної мантії професора вишу. ЧДТУ тоді назвав його своїм випускником, хоча мер там жодної пари не відвідав.

І не через робити цього не можу, що рилом не вийшов. Бо зіштовхнувся з тим, що в університеті фактична кількість студентів не співпадала зі списочною. І під час сесій чи не половина студентської юні з’являлася знайомитися зі мною на заліки - з чесними й дуже впевненими очима. Вони отримували «трояк» - 60 балів – і зникали на півроку. Або приходили навіть не студенти, а викладачі – зі стосом заліковок, в яких мав розписатися…

Тоді зробив висновок, що колеги зацікавлені в «мертвих душах» серед студентів. Значна «кормова база» забезпечує фінансові преференції до сміховинних університетських зарплат.

Але тут час процитувати свіже повідомлення з офісу Генпрокурора про обшуки в екс-ректора «кулька» Поплавського 27 березня. Повідомлялося, що «правоохоронці викрили схему розтрати бюджетних коштів в особливо великих розмірах у Київському університеті культури».

Йшлося про «фінансування за бюджетною програмою «Підготовка кадрів закладами вищої освіти та забезпечення діяльності їх баз практики». Упродовж 2022–2023 років у межах цієї програми з державного бюджету зазначеному навчальному закладу було спрямовано близько 760 млн грн.

Підставою для визначення обсягу державного фінансування були дані про кількість здобувачів вищої освіти, наукових здобувачів, а також штатний розпис закладу.

За версією правоохоронців, до офіційних документів могли вноситися недостовірні відомості щодо контингенту студентів і науково-педагогічних працівників, що давало підстави для безпідставного збільшення обсягів фінансування…».

Так про ті ж самі «мертві душі» серед студентів писав у 2023-му – на підставі особистого досвіду викладання в провінційному черкаському внз. Зараз про схожу ситуації в столичному універі пише офіс Генпрокуратури.

Тобто, проблема не локальна, а загальноукраїнська. Якийсь виш вона зачіпає більше, якийсь – менше.

Але розумним людям цілком до снаги робити собі приємне двічі: а) граючись на різниці між реальною та списочною кількістю студентів й отримуючи з бюджету кошти на навчання «мертвих душ»; б) допомагаючи «напівмертвим душам» закрити сесії – по окремим тарифам.

Важко навіть приблизно оцінити об’єм коштів, які «зависають» в українській системі вищої освіти. Багато сьогодні пишуть про те, що Поплавський так працював десятиліттями, а не лише в 2022-2023 роках.

А хто серед українських ректорів не мріяв бути схожим на Поплавського? Тому й у Черкасах діда Шуру за барки не відтягнеш від системи освіти. Він ладен бути хоч тушкою, хоч президентом, хоч віце-канцлером, хоч падішахом, але тільки б і далі омивати долоні свої струмками з життєдайного водограю бюджетних потоків.

Саме тому прізвище майбутнього ректора ЧНУ, яке стане відомо завтра, не має значення. Щури в університетському буфеті вагу не наберуть. Телескоп в астрономічній обсерваторії, в який, три рази плюнувши, дивився ще Ціолковський, вивчатиме зірки й далі, скрегочучи при цьому тяжко.

Вибори ректора в сучасній вищій освіті України – це шанс для переможця «стати маленьким Поплавським». Ось чому сивочолі професори гарячкують, як матроси Балтфлоту на революційних мітингах. Кожен мріє про свій кордебалет і про власні водяники…

Віктор Борисов