Зранку 18 грудня стало відомо, що партія «За майбутнє» вирішила позбутися минулого: депутата Черкаської міськради Любов Майбороду мають позбавити мандата. Ніби під час сьогоднішнього з’їзду в Києві. Тому не виключено, що на момент оприлюднення цього тексту однією Майбородою в міськраді стане менше…

Любов Майборода гарячим слідом прокоментувала свої «замайбахівські» поневіряння. Зосередила увагу на недотриманні процедури. Акцентувала увагу на те, що навколо мера Черкас Бондаренко згуртувалися люди, яким байдужа демократія. Пообіцяла винайняти адвоката й судитися. Проте все це після того, як у серпні 2023-го її було виключено з лав «замайбахівської» фракції у міськраді - голос волаючого в пустелі.

Люба в черкаській політиці – з кінця 80-х років минулого століття. Спочатку – демократична платформа КПРС. Потім – купа партій націонал-демократичного спрямування. Неодноразово невдало балотувалася до Верховної Ради. 21 рік поспіль (цілих 5-ть скликань) депутатствувала в Черкаській облраді. Як годиться - від різних партій та об’єднань. Двічі ставала депутатом міської ради. Від різних партій.

Кожен «роман» з черговою партією для Майбороди закінчувався однаково. Нерідко – дочасно. Майборода сварилася з вождями й однопартійцями, та (з нюансами, які не закривають суті) - йшла геть. У новий проект.

Цього разу можна написати прямолінійно: бачили очі, що купували? Про яку демократію може йтися, коли твоїми «замайбахівськими» товаришами є мер Бондаренко, Геннадій Шевченко (три рази «Хє») та Павло Карась? І це буде абсолютна правда. Хоча й неповна.

Люба послідовно й завзято наступає на одні й ті ж самі граблі. Участь у місцевій політиці їй цікава як «двіж». Соратники ж приходять у раду ділити бюджет. По-попандопулівські: «Це – мені. І це – знов мені…»

Навіть однієї каденції багатьом з місцевих обранців виявилося достатньо, щоб звести хати, прикупити землю та відкласти собі трохи «налу» на «чорний день». Люба ж, увійшовши в свої безкінечні депутатства в звичайній черкаській хрущобі, - в ній же досі й проживає.

Чимало разів на язиці крутилося: от як, дивлячись на життя в цілому тверезими очима жінки-медика (тобто, з грубуватим цинізмом), можна регулярно заносити хвоста черговому пройдисвіту чи підтримувати нову політичну потвору? Проте ніхто, крім неї, з року в рік не займався дитячими поліклініками, на яких «відмивають» кошти замість ремонту. Або пацієнтами, в яких забирають надію на життя.

Її товариші переважно цікавляться «бабками». Люба –бабцями й дідусями. Приниженими й знедоленими. На яких в Україні державі традиційно наплювати.
Інтуїтивно Майборода знайшла те, що дало їй можливість прийти в політику ще за царя Гороха - й залишитися людиною. Люба з року в рік йде проти всіх, наражається на осуд та глум колег, бо нікого й ніколи накрадені з бюджету гроші не зробили добріше, розумніше та цікавіше. Що, слід бути об’єктивним, не зробило й її перебірливішою - в зв’язках, послідовнішою – в діях, переконливішою – в тактичних маневрах.

Вона такий собі «адреналіновий маніяк», якому по кайфу йти проти вітру та сваритися з сильними світу.

Не впевнений, що десь ще в Україні є подібне Майбороді політичне явище. Вже понад 35-ть років, на хвилиночку. Безкомпромісне й до біса суперечливе.
Якби історію її політичного життя передати мовою балету, то це був би танок білої ворони, шо намагається притулитися до черговою «зграє товаришів», які рясно розсипані по сцені, але, після нетривалих обіймів, - ворону зграє відштовхує від себе геть. Однак крил ворона не опускає, тому…

…тому в українській політиці вона буде вічно))

Олександр Арабач