Частина друга (початок тут)

…Коли Вчена рада Вищого навчального закладу ( в ЧДТУ до її складу входить 75-ть не самих дурних в Україні людей, більшість – доценти й професори) одностайно голосує за присвоєння звання «почесного професора» громадянину Б. – що це означає? Нічого, крім лише «примите наши уверения в совершеннейшем к вам почтении».

Це – понти, розчісування марнославства, вигадування можливих преференцій для закладу від людини, що на даний момент посідає місце на верхівці харчового ланцюжка.

У випадку з почесним професорством мера Черкас важливою була підстава. А його удостоїли мантії, як «успішного випускника ЧДТУ».

18 років минуло. Можна було давно опустити лаштунки за дипломом фахівця з «Економіки підприємств» студента Анатолія.

Відзначити його, як символ відродження Черкас. Чарівного чоловіка. Мегауспішного політика. Надію нації. І кожне словосполучення було б майже правдою.
Але професори та доценти ЧДТУ вчепилися в факт, якого не було. І 18 років носяться з ним, як циган з барсеткою.

Отже, це система. І кожен з гвинтиків цієї системи підписав з дияволом обопільний контракт і удає, що вірить у вигадане і щоразу творить нову реальність.
Шопенгауер, характеризуючи вчених Німеччини в середині 19-го століття, безапеляційно називав їх обачливими й розсудливими прохвістами. З того часу нічого в Німеччині не змінилося)

…Однак, написавши про мера і його роман з Вченою радою ЧДТУ, змушений був поставити собі питання руба – а чи маєш ти право писати подібні матеріали?
Значним здивуванням для мене з самого початку роботи в універі стало те, що значна частина студентів не відвідує занять. Без причин та пояснень.

Спочатку передавав їм вітання через одногрупників. Погрожував, що я – не в системі, тому по суті «бєзпрєдєльщік», і вижену їх геть, якщо не з’являться пред ясні очі викладацькі.

Під час зимової сесії всім «мертвим душам» виставив по своїх дисциплінах по 60 (це – трояк за старою системою). Жартівливо подякував кожному «невидимці» за те, що, якби не вони, - університету б не було. І це не жарт.

Під час літньої сесії кількість мертвих душ зросла вдвічі. І кожному теж поставив по 60-т. І знову щось «плів» відносно того, що зараз у кожного з вас є можливість сформувати звичку до того, що по життю приноситиме задоволення. А саме – критичному мисленню, задоволенню від інтелектуальних розмов, грі розуму…

Присягаюся, мені ніхто не викручував руки. Навпаки, колеги, дивлячись в очі, пропонували давати завдання кожній «мертвій душі». І перевіряти виконання. Коли б діяв саме так, то довелося б проводити в універі ночувати. Без грошей, бутербродів та надії…

І ще важливо: дітей в Україні зараз мало. Вага кожного студента для кожного начального закладу – значна.

Уявити теоретично, що в ЧДТУ завтра з’явилося б 10 принципових викладачів (мене не брати до уваги, я – непринциповий), які б почали ставити «незарах» всім «летючим голландцям» - універ за пару років припинив би існування. Викладацький склад залишився без роботи. Обласний центр – без провідного навчального закладу системи вищої освіти.

Завдяки казусу з Бондаренком раптово збагнув, що непомітно для себе став частиною цієї системи. Болото вже засмоктало, а я там щось про Монтеня та Конфуція верзу. А насправді скільком «бондаренкам» власними пустотливими пальцями дав путівку в життя? А не робив би цього, і зі мною б цього не робили уявні «10 принципових викладачів» - ми б ліквідували університет до 2025 року.

Так, універ сьогодні – це одеський Привоз. Кожен охочий знайде тут саме те, чого шукає. На Привозі є місця, де інтелігентна професура продає пожовклі фоліанти і годує повчальними байками з життя. Але по суті все одно – звичайнісінький базар.

Зарплати у вищій освіті – знущальницькі. Навіть професор отримує менше, ніж клєрк у міськраді. Тому об’єктивно в універі чим більше «студентів-невидимок», тим більший розмір кормової бази…

Зі мною на цей слизький предмет ніхто розмов не вів. Салага-сумісник, поверхамхапайко, що з мене взяти? Однак майже поголівно всі студенти-невидимки поводилися впевнено, дивилися в очі борзо. Прямо як випускник Бондаренко в 2005-му.

Тому якщо прагнеш працювати біржовим аналітиком десь біля Лондонської біржі дорогоцінних металів? Розбийся в коржик, але їдь за освітою у Гарвард. Або хоча б Києво-Могилянську академію.

Але коли, написавши слово з трьох літер на паркані, робиш 4 помилки, і хочеш бути успішним «радуцьким -тренкіним- бондаренкіним» - ласкаво просимо на Привоз.

Сам – умиваю руки. З цією системою в сьогоднішній Україні можна або співіснувати (об’єктивно вона влаштовую абсолютну більшість), або ігнорувати. Мій варіант – другий.

Віктор Борисов