Упевнений, що мій понадрічний досвід роботи в ЧДТУ вартий того, щоб написати про нього. Дати можливість подивитися на те, чим зараз є вища освіта в провінційному виші.

На системність викладу не претендую. Глобальних висновків уникатиму. Визнаю, що побачив лише крихту. Але дон Жуану не слід зривати одяг з красуні, щоб оцінити її принади. Достатньо, щоб перед очима промайнула її кісточка…

В університет сьогодні ніхто не йде за знаннями. Що взагалі означає «отримувати знання» в світі, де будь-яку інформацію знаходиш за кілька секунд в смартфоні? Будь-який універ – це місце, де молода людина проходить процес адаптації до дорослого життя. У цьому розумінні ЧДТУ (як, підозрюю, і значна частина університетів, академій в обласних центрах та навіть містах -мільйонниках) – своє завдання виконує на 100 %.

Щоб зрозуміти, що до чого в сучасній Україні, черкаській універ - ідеальне місце. У Великобританії , Парагваї чи Саудівський Аравії цей досвід не вартуватиме й копійки. Але щоб посісти місце начальника відділу в райадміністрації, налагодити систему постачання продуктів харчування в мережу магазинів «Моллі» чи працювати мером Черкас – ЧДТУ (ЧНУ) достатньо.

Кожен може знайти в сьогоднішньому українському університеті те, чого шукає.

Потрібен диплом про вищу освіту, але особливо напружуватися не хочеться? Такси відомі. Прагнеш вчитися? Тобі будуть тільки раді, адже немає нічого приємнішого для викладача, ніж допитливий та амбіційний студент. Проте розумій, що жодної різниці між твоїм дипломом та дипломом «мертвої душі» з твоєї ж групи – немає.

Націлився стати кандидатом чи доктором наук? Працюватимеш самостійно – це надзвичайно довго, ресурсновитратно, триватиме роками чи навіть десятиліттями. На виході – чесно зароблені наукові регалії. І можливість стати Вергілієм для тих, хто теж хоче мати професорський капелющок. Але замість звивин пропонуватиме тобі ресурси…

Як опинився в ЧДТУ?

Збіг обставин. З 1 березня 2022 року мав розпочати читати спецкурс по медіа-грамотності. Завадив Путін.

Перед 1 вересня 22-го одна з викладачок кафедри повідомила, що залишається за кордоном. Треба було швидесенько розкидати її навантаження. І буквально за пару днів до початку навчального року мені пропонують дві дисципліни. Обидві про те, чим займаюся вже понад 20 років. Погодився, не вагаючись.

Увесь цей час перебував у стані емоційного піднесення. Спілкування зі студентами приносило безсоромне задоволення. У кожній групі є ядро, яке стимулює, підживлює енергією, дисциплінує розум.

Вже через місяць після початку навчального року мені підкинули ще й навантаження з філософії. Поставився до цього, як до персонального виклику.

Я – журналіст. Трішки - письменник і дуже – авантюрист. Про те що я ще й «іноді ендокринолог» (алюзія на «Міміно») – не здогадувався. Ні, не подумайте. Ще з інститутських часів філософією була моїм хоббі. Перечитав достатньо шопенгауерів та марків авреліїв, але робив це безсистемно та у вільний від журналістських звитяг час.

Допомоги шукати було ніде. У першій же групі половина студентів були мого віку та й отримували другу й третю освіту. Очікував, що ось-ось студенти заволають, що «філософ – не справжній». Дивом обійшлося. Кожне заняття було персональним рубіконом. Шестерні в голові оберталися зі скреготінням, схожим на брязкання гусениць у танка.

Скажу, як є: то була насолода, яку мало з чим можна порівняти. Підозрюю, що справжні філософи, почувши мої імпровізації, оцінили б їх різками нижче попереку. Але готувався до тих імпровізацій старанно. Поступово зростав над власним невіглаством, і якщо й можна було говорити про якусь користь від тих занять – то для мене вона була очевидною.

Шкода, що допомоги було просити ні в кого. Колеги згиналися від власного навантаження. Мудрих наставників годі було й шукати, кожен сам за себе. Та й за себе ще спробуй встигнути.

- Знаєш, - сказав завідувачці кафедри, - після того, що ти зі мною зробила, ти б мала на мені одружитися…Уяви, що ти б прийшла до мене на телебачення. Я б тобі сказав: дивися, це оператор, його звуть Вася. А це відеоінженер Ваня. Це – журналісти і випусковий редактор. Там – камера та мікрофони. Випуск новин має бути готовим о 20.00.

…Участі у роботи кафедри майже не брав. По-перше, сумісник. По-друге, повністю зосередився на підготовці до занять, що займало чимало часу. По-третє, гроші за викладання буди смішними. Того, що заробляв в універі за місяць, ледь вистачило б на вечерю на двох в середньому ресторані. Тому треб ж було десь і на бутерброд з ікрою заробляти…

Однак задоволення від роботи було таким, що на дрібниці уваги не звертав. Серйозно налаштувався вступати до аспірантури.

Але…Рішення йти геть і негайно визріло за якийсь тиждень. Завдяки меру Черкас Анатолію Васильовичу Бондаренку (читайте «Професор Бонд»). Він став тією цеглинкою, яка зруйнувала вщент мій рожевий палац зі скла.

Віктор Борисов (закінчення завтра)