Юрій Григорович Лега – одне з найбільш впізнаваних облич Черкащини, яку спробував побудувати Сергій Тулуб. Ректор Черкаського державного технологічного університуту став одним із перших неофітів Партії регіонів в 2010 році, коли до влади прийшов Янукович. При цьому удостоївшись навздогін уїдливих слів від чинного тоді спікера Верховної Ради Володимира Литвина, бо до 2010-го Юрій Григорович працював в Черкаській обласній раді у фракції Народної партії України. До весни 2013 року Юрій Лега числився заступником голови обласної організації ПР з ідеологічно-пропагандистської та політичної роботи. З цієї посади пішов за власним бажанням. Офіційно - щоб зосередитися на університетських справах. Одразу після розстрілу людей на Хрещатику 18 лютого вийшов з ПР. Зараз Юрій Григорович готується до участі у виборах ректора свого університету на рідній кафедрі радіотехніки.
У сьогоднішніх суспільно-політичних умовах людині з таким послужним списком важко розраховувати на адміністративний успіх. Тим більше, в останні місяці проти Леги розгорнулася реальна інформаційна війна в Інтернеті. Незважаючи на це, професор прагне вчетверте обратися ректором ЧДТУ. Про те, чому він пішов у Партію регіонів, про екс-губернатора Сергія Тулуба, про 11 автомобілів та багато іншого – в інтерв`ю професора Леги «Провінції».

- Юрію Григоровичу, кілька останніх років Ви були одним з облич Партії регіонів на Черкащині. Як Ви оціните цей період свого життя? Може, краще, щоб його не було взагалі...

- Це були дуже складні роки. Як для мене особисто, так і для всіх черкащан, всіх українців. Сьогодні на емоціях вони можуть сприйматися через призму подій в Києві, коли загинули люди, через анексію Криму, через теперішній безлад у східних областях. Я це добре розумію. Але слід бути об`єктивним. До Партії регіонів на Черкащині вступило чимало відомих людей. У кожного на те були свої причини. Це була партія демократично обраного Президента. Програму Януковича підтримала більшість виборців. Зрозуміло, що для багатьох керівників вступ до партії влади – це можливість більш ефективного вирішення проблем своїх колективів. В опозиції таких можливостей не було...

- Я знаю, що в Черкасах керівників групами привозили в офіс Партії регіонів та ввічливо просили написати заяву про прийом. Ніхто в ПР не рвався, але після такого запрошення відмовити було важко. Як це було з Вами?

- Зі мною зустрівся Сергій Борисович Тулуб і попросив стати регіоналом. Я сказав, що безпартійний, працюю в облраді у фракції Народної партії. Ніби Регіони й народники були союзниками, тому чи є сенс в такому переході? Але губернатор запевнив, що то все дрібниці, він про все домовиться з керівництвом Народної партії ...

- Теоретично Ви могли б сказати Тулубу «ні»...

- Звичайно. Але після цього я б наврядчи працював ректором. Такими були правила гри, і я не думаю, що в нас, у країні ще не досі розвинутої демократії, ці неписані правила швидко зміняться. Після моєї відмови вже б в 2010 році в університеті працював би інший ректор. Кинути колектив напризволяще я не міг. Відчував відповідальність перед людьми. Не хотів покинути почате на півдорозі. Та й, чесно кажучи, ніяких пересторог щодо Партії регіонів не мав. Були ж чудові гасла: збудуємо нову Черкащину, відродимо реальне виробництво, оздоровимо економіку, почуємо кожну людину...

- Ви працювали заступником Тулуба по ідеології та пропаганді в обласній організації ПР. Як Ви переконували людей в тому, що в Україні триває покращення? Скількох людей Вам вдалося переконати?

- Я переконував, адже досягнення дійсно були. Не будемо мазати цей період чорною фарбою. Музей Шевченка в Каневі зробили? Так, зробили, хоча до того кінця-краю безкінечному ремонту не було. Дороги в Канівському районі до 200-річчя Шевченка теж привели до порядку. Упорядкували чимало шевченківських місць по всій області. Сьогодні там не соромно туристів провезти. Завершили будівництво та запустили обласну дитячу лікарню. Зараз таким медичним закладом можна тільки пишатися. Незабаром завершать будівництво обласного перинатального центру...Чого не вдалося зробити, так це по-справжньому зайнятися відновленням виробництва. Про це я з губернатором не раз, і не два говорив, переконував, що без цього економіку не зрушим. «А Ви впевнені, що нам це вдасться зробити?» - скептично перепитував Сергій Борисович. Цього зробити не вдалося.

- Ви знали багатьох керівників Черкаської області, починаючи ще з 1-го секретаря Черкаського обкому КПУ Івана Лутака. Як Ви оціните Сергія Тулуба на загальному фоні?

- Слід віддати йому належне – Сергій Борисович дуже висококласний адміністратор. У нього чималий досвід роботи, він практик. Чого не вистачало Тулубу? Вважаю, що він мало спілкувався із звичайними людьми. Все ж таки існував певний ценз для тих, хто міг висловити йому свою точку зору. Слід було більше думати про просту людину. Завжди думалося, що от – зробили музей, лікарню, і люди нам будуть за те вдячні. Але рівень життя людей не змінився у кращий бік! Ну і - треба було говорити те, що він хотів почути. Якщо йшов у розріз з генеральною лінією, то одразу потрапляв у немилість, спілкуватися було важко. Атмосфера в губернаторському кабінеті була вкрай несприятлива...Я нещодавно побував у Юрія Олеговича Ткаченка. Ніби все теж саме – кабінет, меблі, але аура вже зовсім інша. Немає того шаленого напруження...

- Поясніть постреволюційні метаморфози в ЧДТУ: на почесному місці в університетському фойе було фото почесного професора Вашого університету Сергія Тулуба. І одразу після втечі з України Януковича Ви позбавили Тулуба цього звання. Чому давали? Чому так раптово позбавили?

- Справді, Сергій Борисович в 2010 році став почесним професором ЧДТУ. Він не чужа в науці людина, доктор технічних наук, заслужений діяч науки й техніки України. Через деякий час після призначення він побував в університеті. І, відверто кажучи, це був, вважаю, правильний дипломатичний крок з нашого боку. Ми дуже сподівалися, що, ставши почесним професором, Сергій Борисович допоможе університету. На жаль, сподівання виявилися марними. Що ж до позбавлення цього звання...Відверто кажучи, ми вже йшли услід подіям. Після загибелі людей на Майдані я написав заяву про вихід з Партії регіонів. В університеті дуже багато політично активних людей. І після тих подій портрет Тулуба зняли самі працівники університету. Наприкінці лютого відбулася конференція трудового колективу, на якій було вирішено вважати ЧДТУ територією, вільною від політики. Також вирішили скасувати рішення про присвоєння Сергієві Тулубу звання почесного професора ЧДТУ. Ще раз повторюю – це було рішення людей, працівників університету, не керівництва. Так було.

- 15 років Ви були мов на долоні. Останнім часом чимало працівників ЗМІ отримують електронною поштою матеріали, в яких Вас піддають нищівній критиці. Не можу не спитати про кілька фактів, які стали відомі через соцмережі та Інтернет-ресурси. Прокоментуйте інформацію про те, що Ви маєте під рукою автопарк з 11 транспортних засобів. Зокрема, в цьому автопарку є як легкові автомобілі, так і вантажівки... Вантажівка Вам навіщо?

- Мені неприємно, що подібна інформація оприлюднюється без перевірки. Чимало людей, не вникаючи в суть, починають вірити в такі нісенітниці. На сьогоднішній день я маю тільки одну машину. А кількість машин, якими користувався раніше, менша, ніж пальців на руці. У мене сьогодні є «Мерседес-бенц». Ця машина 2008 року випуску. Її я придбав 5 років тому.

- Скільки ця машина коштує?

- Я заплатив за неї тоді 58 тисяч доларів.

-А звідки у ректора провінційного університету такі гроші?

- Звідки? Ну, напевне, я ж працював все своє свідоме життя, не байдики бив? Були певні заощадження, за рахунок яких цей автомобіль і був придбаний. Ці гроші були взяті з банківського вкладу.

- Ви придбали машину в кредит чи одразу сплатили повну суму?

- Сплатив повну суму. Частина коштів була моїх, а решту я позичив, і потім з часом віддав позичальникові.

- А інші 10 транспортних засобів?

- Немає в мене більше транспортних засобів! Щоб довести це всім охочим, днями взяв довідку з обласного ДАІ, де вказано, що в мене лише один автомобіль.

- Лунають звинувачення про так звані «мертві душі в ЧДТУ». Тобто, є викладачі, які за документами ніби й працюють в університеті, проводять лекції та семінари, а насправді ніколи в цих стінах не з`являлися. Я виписав прізвища цих людей. Ви їх знаєте?

- У нас працює 468 викладачів. Це люди, які зберігають свої трудові книжки в університеті. Ще є майже 100 сумісників. Безумовно, всіх я знати не можу.

- Ну, екс-губернатора Черевка ж знаєте?

- Екс-губернатор Олександр Черевко у нас на даний час не працює. Раніше він працював у Тамари Качали на кафедрі менеджменту. Зараз він у нас входить до складу спецради. Кілька разів я бачив його в університеті саме як викладача, а не як політика, губернатора...Якщо він і працював, то працював на чверть викладацької ставки. Які ще звучать прізвища? Відповідаю по кожному, що знаю. Наприклад, Анатолій Федорович Верлань з кафедри електротехніки. Він відомий професор з Києва, іздить у Черкаси на заняття. Неодноразово був у моєму кабінеті, працює на кафедрі, має тут аспірантів. Черевко Віктор Олександрович? Це син Олександра Черевка. Його я теж в університеті бачив. Ще які прізвища називають? Соловей, Розен, Бутко, Коломієць,? Цих викладачів не знаю. За Коваль я теж сказати нічого не можу. Цю людина працювала у Тамари Качали, завідувачки кафедри менеджменту.

- За останні роки Ви неодноразово бували за кордоном у відрядженнях. Можете пояснити – за рахунок яких коштів здійснювалися ці подорожі? Який зиск універистету від Ваших вояжів? Запитання не для задоволення нездорової цікавості, а тому, що Вам дорікають за марнотратство...

- Так, у середньому я виїжджаю за кордон 2-3 рази на рік. Ці подорожі проходять або за грантові кошти, або за рахунок сторони, що запрошує. Нещодавно я був у Німеччині та Іспанії. Ця поїздка була здійснена за кошти країн ЄС. До складу нашої маленької делегації входило ще два представники ЧДТУ. Був в Австралії, де вивчав досвід роботи передових університетів. Після цієї подорожі я звітувався перед Вченою радою. До речі, найближчим часом до нас має завітати делегація австралійських науковців – у відповідь на мій візит до них. Звісно, подорож до Австралії коштувала дорого. Мені оплатили переліт – 18 120 гривень з позабюджетних спонсорських коштів. Решту, за харчування та перебування в країні, я платив сам. Опоненти пишуть, що 58 тисяч гривень ректор використав на Австралію... Це абсолютно не відповідає дійсності. І я можу довести це документально. Власне, друга серія комедійного фільму про «11 автомобілів Леги». Скажу так: якщо будь-який ректор сидітиме у своєму кабінеті, то як можна говорити про те, що ми прагнемо до найкращих зразків європейської, американської та інших передових освіт? Як можна рухатись у напрямку європейського університету, якщо ми Європу в очі не бачили? Краще один раз побачити на власні очі, ніж 7 разів про це прослухати лекцію... Згадую про ще одну подорож від Міністерства освіти й науки. У складі української делегація, я , як голова ради ректорів, їздив до Туркменістану. За ініціативою Віктора Януковича було створену українсько-туркменську раду ректорів. Знову ж таки по лінії МОН їздив у Канаду. У складі української делегації було 4 ректори. Там було проведено переговори з ректорами низки канадських університетів. До речі, з університетом Ванкувера ЧДТУ має договір про співпрацю. Отакі мої міжнародні подорожі...Повірте, хто б не був ректором, треба регулярно їздити за кордон, вивчати досвід інших країн і запроваджувати побачене в себе. Повертаючись додому, я свіжими очима бачу навіть побутові дрібниці. Наприклад, наскільки в нас...занедбані туалети. Так, на це звертаєш увагу, бо стан туалетів - свідчення загального рівня культури. Ми у себе в ЧДТУ «підтягуємо» ці питання. Зараз у нас туалети вже зовсім не такі, як 10-15 років тому. Європа в освіті починається, даруйте за банальність, і з цього теж. Поки що я не можу впровадити тут такі надпотужні сервери, які я бачив в закордонних університетах. Довелося бачити серверні кімнати такого розміру, як у нас – лекційні аудиторії. Це серверна! У них створюються надпотужні кластерні системи, за допомогою яких вирішуються надскладні сучасні завдання. Поки що ми до цього ще не готові. Але ми будемо рухатися в цьому напрямку.

- Адміністративне навантаження, яке Ви маєте в ЧДТУ – надзвичайне. Воно відбирає увесь час, доводиться працювати без вихідних. Але за той час, поки Ви працюєте ректором ЧДТУ, Ви зуміли стати автором або співавтором близько 350 наукових статей у різних галузях. Як таке можливо просто фізично?

- Ні, взагалі то в мене взагалі близько 400- т наукових статей. За часів ректорства вдалося зробити написати близько 150. Я близько 15-ти з половиною років працював ректором. На рік у мене в середньому 10 наукових робіт. Значна частина в співавторстві. Це може бути книжка або монографія. Я можу поділитися думками із співавтором про те, що його тему я б виклав наступним чином. Після цього співавтор розвиває почуте, робить із цього свої висновки.

- Тобто, співавтор просто вставляє Ваше прізвище, щоб надати вагу своїй статті чи монографії?

- Зовсім ні. Я співпрацюю з доцентами, професорами. Це самодостатні в науковому плані люди, і моє прізвище, повірте, зовсім нічого не додасть кожному з них. Але я обов`язково знайомляся з самою роботою, постійно в курсі напрямку, в якому вона ведеться. Даю свої пропозиції, висловлюю зауваження. Автор допрацьовує все це, і після цього робота друкується.

-Але надзвичайно важко поєднувати наукову роботу з таким серйозним адміністративним навантаженням...

- Погоджуюся, дуже важко. Але така доля: хочеш бути в науці, слід обов`язково знаходити шляхи для наукової праці, для самовдосконалення. Інакше - як до мене будуть ставитися підлеглі?

-Отже, Ваше прізвище під монографією чи статтею – це не тому, що Вам хочуть догодити…

- Ну, при чому тут – догодити? Той, хто так вважає, не зовсім орієнтується в науковому процесі. Я завжди беру участь в процесі до того моменту, поки робота ще не вийшла в світ.

- У Вас є наукові роботи, де Вашим співавтором була дружина народного депутата від Партії Регіонів Михайла Чечетова. У Вас з нею спільні наукові інтереси?

- З Наталією Чечетовою ми разом працюємо над блоком економічних питань. Скажу навіть більше, що зараз не полишаю думки про захист дисертації на здобуття звання доктора економічних наук. Наші спільні роботи мають й інших співавторів, і в цьому немає нічого дивного. Це наука. Ми співпрацюємо близько трьох років, але б я не назвав нашу співпрацю тісною. Значно більше уваги до співпраці з Наталією Чечетовою у Тамари Миколаївни Качали, на кафедрі менеджменту ЧДТУ.

- Ви можете сьогодні порівняти – рівень освіти в ЧДТУ сьогодні, порівняно з вищими навчальними закладами тих країн, де Вам довелося побувати – це XXI чи ще XX століття?

- Скажу, що об`єктивно ми відстаємо від розвинених країн. Це видно навіть по тому, в яких приміщеннях ми сьогодні працюємо й навчаємо студентів. За кордоном ставлення до зовнішнього вигляду університетів надзвичайно високі. Вони зведені згідно всіх наявних вимог до університетської освіти. Там знаходять на це кошти. Наприклад, я вже згадував про відвідини Туркменістану, це колишня радянська республіка, але гроші на освіту там не шкодують. Ми відвідали у них надсучасний тільки но збудований університет. У навчальних лабораторіях встановлено нове устаткування. Наше обладнання на факультеті комп'ютеризованих технологій машинобудування і дизайну порівняно з тим, що я бачив, - вже безнадійно застаріло. Нашим станкам вже по 40 років! Ну що тут скажеш...І це я згадую про Туркменістан. А що тоді говорити про Німеччину, Канаду, Іспанію, США? Але не відкрию таємниці, коли скажу – дуже багато чого залежить від людей, від професорсько-викладацького складу. В університеті найголовніше – не приміщення і обладнання. Найбільш важливе – це люди, науковці. І, звісно, студенти. Я реаліст, і добре розумію, що нам не слід, склавши руки, чекати, поки держава дасть нам грошей на побудову сучасного університет. Нам треба працювати з тим, що є, і прагнути надавати знання на рівні найкращих світових зразків. Сьогодні найбільш вразливим місцем у вищій школі є відсутність належного фінансування науково-дослідної роботи. Чому? Бо на Заході, наприклад, так: професор займається якимось питаннями, відкрив якусь новітню технологію, довів її до своїх студентів, попрацював над умовами впровадження в реальний сектор економіки – і далі вона потрапляє в серійне виробництво. І його ж студенти, потрапляючи в доросле життя, обслуговують ці прилади чи вдосконалюють знайдені технології. Там наукові розробки і їх впровадження в реальні сектори економіки йдуть паралельно. У нас, на жаль, все відбувається так: пропонуєш власну розробку, а над її запровадженням ніхто не хоче працювати. Вкладатися в науку ніхто в Україні не бажає. Намагаємося вчити наших студентів за останнім словом науки, а приходить цей студент на виробництво, на той же «Укртелеком», і бачить обладнання, випущене ще 20-30 років назад. Нам дуже потрібно щильніше працювати з реальним виробництвом, де є сучасне устаткування. Щоб студенти реально відчували, куди вони потраплять після завершення навчання. Придбати таке обладнання ми сьогодні не в змозі. Але наш університет повинен стати європейським по духу. Це означає передачу повноважень на кафедри. Вирішенням буденних проблем свого внутрішнього життя мають займатися кафедральні колективи. Я хотів серйозно зайнятися підвищенням якості підготовки студентів. І робити це на базі, яку ми маємо, не заявляючи на кожному кроці – дайте нам гроші. У нас є можливості краще поставити науково-дослідну роботу. Нам слід зробити університет компактнішим. Бо до 2020 року зростання кількості випускників не буде. У середньому це буде 6-7 тисяч випускників на рік, як і сьогодні. Ймовірно, відозміниться структура, і до складу ЧДТУ увійдуть окремі технікуми й коледжі. Звісно, що вони будуть самостійними навчальними закладами. Але ми працюватимемо за спільними навчальними планами. Усе це я планую зробити в наступні 5 років.

- На початку травня в ЧДТУ проходитимуть вибори ректора. Ви збираєтеся висувати свою кандидатуру. Багато з тих запитань, які прозвучали в цьому інтерв`ю, Ви ще неодноразово почуєте на зборах трудового колективу. Як Ви будете переконувати людей знову віддати Вам свій голос після того, як вже 15 років керували ЧДТУ?

- Перше. Дуже важливо, що я маю досвід роботи ректором. Це дуже серйозний аргумент, бо справжнім ректором не стають за 3-и, і навіть за 5 років. Друге. Я завжди в роботі адміністратора, науковця, педагога надавав перевагу трудовому колективу та особистостям, а не тому, хто в якій партії на даний момент перебуває. Партії при владі змінюються, а для мене на першому місці завжди було забезпечення нормальної роботи університету, безвідносно до політичної коньюктури. В університет я вклав, душу, серце, вклав багато років свого життя. Скажу так: з людьми, які тут працюють, нам вдалося зробити якісний університет. Пригадайте, ще зовсім нещодавно тут був звичайний філіал Київського політехнічного інститута. Потім він став самостійним Черкаським інженерним інститутом. І з нього нам вдалося зробити справжній університет. І це не моя думка. Так вважають чимало науковців, які побували в наших стінах останніми роками. Найближчим часом ми збираємося відкривати нові спеціальності. Я переконаний, що влада, яка прийшла, буде займатися розвитком виробництва. Без власного сучасного виробництва в Україні не збудують державу, здатну дати достойний відсіч агресору, ми просто втратимо свою незалежність. ЧДТУ має готувати спеціалістів для сучасних підприємств, які будуть виробляти реальний український ВВП. Знаю, що так воно й буде, і мрію докласти до цього все, що вмію.