Чому Моринці досі не Вярска?

Чому Моринці досі не Вярска?Від неділі черкаська опозиція переживає гострий напад патріотизму та гарячої любові до Тараса Шевченка. У Моринцях «бука» Тулуб ледь не власноруч розібрав до останньої очеретини «200-літню хату чумака», яка бачила самого Шевченка. На додачу до всіх чеснот черкаського губера він ще й вандал у першому поколінні...
Цього разу випущений з опозиційного лука інформдріт виявився якщо не качкою, то кажаном точно. Хаті чумака не 200 років, а від сили 130-160. Фахівці упевнені, що вона зведена в другій половині 19-го століття. А якщо так, то Шевченко міг побачити її лише під час останньої подорожі по Україні в 1859 році (до того був у засланні в Казахстані). І то – в Моринці він тоді не заїжджав, обмежившись рідною Кирилівкою.
Однак і це не головне. На вчорашній прес-конференції Тулуб досить гладко пояснив ситуацію навколо «руйнування».
- Чумацька хата в Моринцях з часом почала руйнуватися, - заявив губернатор. – У такому стані цей об’єкт використовувати для туристичного огляду було небезпечно. Тому було вирішено розібрати її згідно погодженого зі спеціалістами проекту та відтворити знову за старим зразком.
- Хату дійсно розібрали, але не зруйнували! Кожен елемент пронумеровано, зведено в спеціальний каталог, визначено, які з матеріалів протрухлявіли та їх треба замінити, а які – неушкоджені і можна залишити. Всі автентичні елементи буде збережено й зібрано точно так, як було раніше».
В опозиції цього коментаря «не почули», продовжуючи нагнітати істерику. Так, голова черкаської «Батьківщини» Анатолій Бондаренко заявив, що створює комітет’ для порятунку Шевченкової спадщини.
- Це просто не вкладається у голові, як можна було розвалити унікальну пам’ятку? Складається враження, що у влади завдання не підготуватися до святкування, а доруйнувати те, що залишилося українського, що залишилося духовного від наших прадідів, від Шевченка, - обурюється Бондаренко.
Нардеп Ірина Геращенко з «Удару» заявила, що вимагатиме від Януковича відставки Тулуба: «Черкаська влада – гірша, ніж варвари. Коли до 200-річчя Дня народження Шевченка в Моринцях руйнують двохсотлітню хату, і все це відбувається за попустительства губернатора, то це говорить про те, що ця влада не є європейською, культурною, не знає, що таке гуманітарна політика і вміє лише дерибанити гроші...»
Найцікавіше в цій історії зовсім не штучний спалах патріотизму зі штучно створеного приводу. Найголовніше те, що скоро поруч з відреставрованою хатою зведуть туристичний комплекс. За словами губернатора, щоб «передати дух епохи та побутові умови життя людей, які жили в ті часи». Вартість проекту – 2 мільйони гривень.
А тепер подивимося, чим переймається сільска громада рідного Шевченкового села на початку 3-го тисячоліття, року 2013 від Різдва Христового. Цікаво?
Так от за інформацією офіційного сайту села Моринці, 2013 року тут заплановано (блін, це неможливо читати без матюків):
- завершення робіт по освітленню центральної дороги;
- виготовлення технічної документації та огородження сільського сміттєзвалища;
- заміна старих воріт на сільському кладовищі, встановлення воріт біля другого в'їзду на кладовище;
- купівля мотокоси для приведення до належного вигляду об'єктів закріплених за Моринською сільською радою;
- ремонт доріг (назви уточнюються)
- переведення Моринського Будинку культури на електрообігрів
- купівля музичної апаратури для Моринського Будинку культури (або утеплення Моринського Будинку культури ).

В селі, яке є однією з візитних карток України, на початку 21-го століття немає освітлення навіть на центральній вулиці, не огороджено сміттєзвалище, нема чим косити траву, незрозуміло чим обігрівається будинок культури, в якому немає музичної апаратури.
Можна додати, що в Моринцях сьогодні можна в елементі проводити зйомки про дитинство Тараса Шевченка, бо побут його жителів змінився мінімально.
Для порівняння перейдіть за цим посиланням та познайомтесь із тим, як живуть жителі естонського селища Вярска, що розташоване в 4 кілометрах від кордону з Росією. За даними перепису тут проживає 443 особи ( в Моринцях – близько 2 100).
У Вярска немає прив`язки до жодного генія естонського народу. Навіть відомий завдяки коту Матроскіну видатний син Естляндії адмірал Іван Федорович Крузенштерн народився в іншому місті.
Однак у Вярска – якісні дороги, освітлені вулиці, селищна школа така, що навіть у Києві подібні вважалися б елітними (у Черкасах таких просто немає), усюди є безмереживий Інтернет, і найголовніше – люди відчувають себе людьми.
А тепер уявіть себе лице звичайного жителя Моринців, який довідався, що на благоустрій хати чумака (яка до 1964 року століття стояла пустою й нікому не потрібною) виділяють 2 мільйони гривень. Половини цих грошей вистачило б на все, що запланувала на 2013 рік сільська громада.
Однак шевченколюб (опозиція вважає – українофоб) Тулуб вирішив, що тут буде елітне звалище старожитностей. Щоб подивитись на нього, туристів возитимуть по роздовбаним дорогам, і, проїжджаючи повз людські хати, люди гадатимуть, на якому столітті застрягло тут життя - на 18-му? 19-му? 20-му?
Як і в Ющенка («мамкою» в якого деякий час працювала «ударниця» Геращенко) з Черевком, так і в Януковича з Тулубом любов до померлих виміряється сотнями мільйонів гривень з державної казни. Живих любити не так вигідно...
Тому маленьке й нікому не відоме селище в Естонії (ця республіка теж була у складі СРСР) порівняно з візитівкою України Моринцями – ніби з іншої планети.
22.10.2013 16:40

Автор: Денис Сирцов
Якщо знайшли помилку - повідомте нам, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter