Скільки коштує репутація черкаської МСЕК?

Скільки коштує репутація черкаської МСЕК?Близько року інформацію про те, хто з місцевих чиновників оформив собі пенсію по інвалідності, обговорюється в журналістському середовищі. Першою до резонансної теми дійшла журналіст Інтернет-видання «Народ UA» Вікторія Кобиляцька. Результатом журналістського розслідування став судовий позов з боку Черкаського центру медико-соціальної експертизи проти автора, газети «Рідне місто Черкаси», яка передрукувала матеріал, та двох героїв статті– мера Черкас Сергія Одарича й депутата Черкаської обласної ради Любові Майбороди. Що цілком природно для нашої країни, інших результатів резонансний матеріал не мав.
Провінція звернулася до Вікторії Кобиляцької з проханням розповісти про судові перипетії.



Як посварилися журналістка Кобиляцька, газета "Рідне місто Черкаси", мер Черкас і Майборода із МСЕК?

Та ми ніби й не сварилися. Якось так цікаво все вийшло. Я більше ніж півроку працювала над журналістським розслідуванням про чиновників, які йдуть на пенсію по інвалідності. Зрештою, опублікувала його на сайті "НародUA" під назвою "Влада робить людей інвалідами". Минуло кілька місяців, і текст передрукувала на своїх сторінках газета "Рідне місто Черкаси", придумавши свій заголовок "І хто тут інвалід? "За 1-у, 2-у розрахуйсь!". У Черкаському центрі медико-соціальної експертизи (МСЕК) цю статтю почитали, образилися і вирішили, що треба на всіх подати до суду. Таким чином, на початку літа я знайшла у своїй поштовій скриньці "лист щастя" – позов на 24 сторінках. Справа в тому, що працівники МСЕКу виявилися дуже уважними читачами. Вони цитують мій текст у кожному абзаці позову. Це не може не тішити. Читаєш позов, і почуваєшся мало не класиком. Прочитавши це все, я виявила, що мене звинувачують у поширенні "недостовірної та неправдивої інформації, що принижує честь, гідність, ганьбить ділову репутацію Комунального закладу "Черкаський обласний центр медико-соціальної експертизи", а також, що я "керуючись своїми припущеннями та інформацією зі слів посадових осіб" звинувачую заклад та його керівництво "в корупції та безпідставній видачі довідок МСЕК про інвалідність певній категорії громадян та "колишнім держслужбовцям".

Якою є причина позову і чого хоче позивач від відповідачів?

Офіційна причина позову полягає в тому, що у МСЕК вважають, ніби я попсувала їм репутацію. Хоча, мій текст писався для того, щоб, насамперед, звернути увагу на «псевдоінвалідів». І про МСЕК думалося найменше. Я хотіла показати тенденцію – що ось вам цифри, полюбуйтеся, скільки у нас "хворих" чиновників, і невже це нікого не наштовхує на відповідні роздуми? Виявилося, що ні, не наштовхує. Нікого, крім МСЕК. Натомість, один із депутатів Черкаської міської ради, коментуючи мою статтю, сказав, що все може бути – мовляв, у чиновників і справді дуже складна робота, тож не дивно, що попрацювавши, приміром, у мерії, вони йдуть на пенсію по інвалідності. Це так зворушливо! І якщо в це так вигідно вірити всім, то, думаю, моє розслідування можна вважати таким собі аналогом пояснювання всім, що король голий. Тобто, це нікому не потрібно, бо, зрештою, всі й так це знають, але воліють робити вигляд, що геніталії короля таки чимось прикриті.
Повертаючись до вашого питання про те, "чого хоче позивач" - крім спростування практично всієї інформації, яка є в тексті, позивач вимагає також відшкодування моральної шкоди. Тут я собою дуже пишаюся, бо, на думку МСЕК, маю заплатити більше, ніж мер і Майборода разом взяті. Мої старання позивач оцінив у 20 тисяч гривень. Тоді як міський голова і депутатка в разі, якщо програють суд, мають сплатити по 5 тисяч гривень. Ще 20 тисяч гривень компенсації вимагається стягнути з газети "Рідне місто Черкаси", яка так необачно передрукувала мій текст.


Ви вважаєте себе винною?


Ні, звісно. Утім, так. Я зробила одну річ, про яку страшенно шкодую. Я не подала до суду на МСЕК тоді, коли це треба було зробити. Справа в тому, що своє розслідування щодо чиновників-інвалідів я проводила більше півроку. Багато часу забрало написання інформаційних запитів, які я розсилала в різноманітні державні структури для того, аби отримати статистичні (і не тільки) дані. І всі (або майже всі) мені чемно відповідали. Всеукраїнські установи, а також мерії і облдержадміністрації в різних регіонах України практично без проблем надавали всю запитувану мною інформацію. А ось наш МСЕК вирішив, що треба бути особливим. Спочатку після того, як я вперше до них звернулася з проханням надати статистичну інформацію про кількість людей, яких вперше визнали інвалідами в 2011 році, мені зателефонували і довго розпитували, навіщо мені це потрібно. Зрештою, пообіцяли дати відповідь. Але минув час, а відповіді так і не було. Надіслала запит вдруге. І тут почалося найцікавіше. Мені почали відмовляти, посилаючись на якісь недолугі причини. Тоді я нагадала про Закон України "Про доступ до публічної інформації", проте знову отримала відмову. Тобто, я мала всі підстави подавати до суду на МСЕК за ненадання відповіді на інформаційний запит, але не зробила цього. Знаєте, як воно буває – лінуєшся, немає часу, і зрештою думаєш: та ну його, краще щось цікаве напишу чи книжку почитаю. До речі, інформація, яку я запитувала, мало стосується теми розслідування. І я навряд чи використала б її в матеріалі, якби не процес її отримання. Просто вирішила описати, як МСЕК надає відповіді на інформаційні запити. Бо, на мою думку, це дуже показово.


Були спроби з боку позивача вирішити конфлікт до суду?

Ні, жодних спроб не було. Хоча я пропонувала позивачеві реалізувати своє право на відповідь, проте цим ніхто не скористався.

Якою є позиція Ваших «товаришів по нещастю» - Одарича й Майбороди. Ви дієте в рамках процесу спільно чи порізно?

По-перше, я б не називала нас "товаришами по нещастю". Бо журналіст не має товаришувати із представниками влади. А щодо "нещастя", то судові засідання – це цікавлющий досвід, який у будь-якому випадку стане мені в нагоді. Я практично не спілкуюся безпосередньо з мером і депутаткою обласної ради, натомість спілкуюся із їхніми адвокатами. Що стосується міського голови, то на всі засідання з’являвся кожного разу новий його представник. Наразі мер доручив цю справу депутатці міськради і досвідченому юристові Наталі Даньковській. Любов Майбороду представляє адвокат Руслан Охріменко. Власне, я йому дуже вдячна, бо він, напевно, був першою людиною, яка пояснила мені всі тонкощі процесу, як от організаційні - починаючи з того, коли вставати і що говорити))) Про те, чи діємо ми спільно, поки складно говорити, бо, попри те, що судові засідання тривають уже три місяці, поки що суд не почав розглядати справу по суті. Тож я думаю, що в нас ще все попереду.

Які цікаві моменти запам`яталися після шести судових засідань?

О, цікавих моментів так багато, що про всі ось так відразу й не розкажеш. Я ж дуже люблю спостерігати за поведінкою людей – професійна риса, без якої нікуди. А тут ще й такі собі екстремальні умови. Завжди цікаво дивитися, як і хто поводиться, хто з ким про що домовився чи планує домовитися, вгадувати, як розвиватимуться події. Це як гра в шахи, тільки цікавіше. Усі сторони моделюють свій розвиток подій і роблять вигляд, що інші не знають, чого вони насправді хочуть.
З-поміж найяскравіших моментів можу пригадати реакцію представника МСЕКу на появу в залі засідань журналіста. Це викликало таке обурення, ніби прийшов не журналіст, а злодій-рецидивіст. Поважний юрист висловив протест, сказавши, що заперечує проти присутності журналіста, бо, мовляв, ще й він щось понаписує, і тоді доведеться знову подавати до суду. Така поведінка, м’яко кажучи, дивує. Добре, що суддя не взяв до уваги подібні заяви.


Чи пропонувалася сторонами мирова угода? Чому її досі не підписано?

Так, розмови про мирову угоду були. Я саме пропустила це судове засідання, бо перебувала за кордоном. Проте там був мій представник, який і розповів про пропозицію підписати мирову угоду. Далі події розвивалися досить дивно. Я поспілкувалася із представником позивача, а також із заступником очільника комунального закладу. Ми домовилися (принаймні, у мене склалося таке враження), що МСЕК в особі пана Лепського реалізовує своє право на відповідь у вигляді інтерв’ю. Я надіслала електронкою питання. З-поміж іншого, поцікавилася й тим, чи були зафіксовані випадки корупції в установі. Фактично, пан Лепський мав змогу сказати (написати) все, що вважав за потрібне, а Інтернет-видання "НародUA" і газета "Рідне місто Черкаси" зобов’язувалися опублікувати інтерв’ю з ним. Відповіді мені надіслали. З того всього я зробила більш-менш читабельний текст і надіслала на узгодження, вставивши туди інформацію-спростування (у початковому тексті у мене неправильно були написані кілька цифр, які не мають стосунку до ключової теми матеріалу, але оскільки я помилилася, то погодилася спростувати подану інформацію і вказати цифри, які відповідають дійсності). Але виявилося, що такий формат не влаштовує МСЕК. У телефонній розмові мені сказали, що було б добре, якби я вибачилася перед паном Лепським, і що я все ж таки мала б спростувати всю ту інформацію, яка є в тексті. Оскільки я не вважаю за потрібне спростовувати ані власні оціночні судження та цитування відповідей на інформаційні запити, ані тим паче, пряму мову Любов Майбороди чи Сергія Одарича, то домовитися про мирову угоду нам не вдалося.


Чого насправді, на Вашу думку, прагне позивач?

Думаю, це питання треба адресувати позивачеві, і не факт, що ви отримаєте адекватну відповідь, бо в мене таке враження, що прагнення позивача щоразу змінюються. Очевидно, із самого судового позову випливає, що позивач хотів залякати мене вражаючими формулюваннями (позов на 24 сторінках, де цитується кожен абзац мого тексту з вимогою спростувати його – це вам неабищо), а також отримати компенсацію в сумі 50 тисяч гривень. Крім того, мусить фігурувати причина "відновити зіпсовану репутацію", але наскільки правильний для цього обраний шлях – складно сказати. Думаю, що було б значно більше користі, якби пан Лепський скликав прес-конференцію і розповів би про своє бачення проблеми, пояснивши журналістам ситуацію. І з репутацією було б все гаразд, і часу на це багато не потрібно, і гроші всі б зекономили. Натомість, я так бачу, що МСЕК посилює свої позиції, бо на останнє засідання представляти інтереси цієї структури прийшли уже двоє юристів. Що ж, як то кажуть, Бог в поміч.


Чи є в цій справі підводні камені?

Я не вмію плавати і ніколи не пірнала, а тому будь-які балачки про "підводні камені" навряд чи будуть конструктивними. Це до того, що йдеться про першу для мене судову справу, а тому на це запитання краще відповів би мій представник. До речі, мені дуже пощастило, бо завдяки Інститутові розвитку регіональної преси мої інтереси в суді представляє дуже кваліфікований медіа-юрист Олександр Бурмагін. Крім того, що це профі, він ще й дуже спокійний. Коли в мене починається паніка (переважно через затягування судового процесу і перенесення судових засідань через якісь несуттєві речі), Олександр каже, що це звичайний марафон і переможе той, у кого залізні нерви й великий запас терпіння.


Яке суддівське рішення Ви вважатимете задовільним?

Не хочу нічого прогнозувати, бо це можуть потрактувати, як тиск на суд… А якщо серйозно, то було б чудово, якби до кінця наступного року з’явилося бодай якесь рішення, щоб я собі уявляла, чи подавати апеляцію чи ні. Бо збираюся боротися попри все.

Від Провінції: з нетерпінням чекатимемо, чим завершиться судовий розгляд. Тішимо себе надією, що на тему прогресуючої «інвалідизації» учорашніх чиновників звернуть увагу правоохоронці й прокурори.
11.12.2012 15:00
Якщо знайшли помилку - повідомте нам, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter