Не стало Михайла Сироти. Раптово не стало політика, який занадто часто повторював „Брудна справа - політика. І якщо маєте бодай найменшу можливість, не займайтеся нею”.

Дивно, що Сирота – один з найфаховіших й найпідготовленіших в українському політикумі людей – жодного разу не був навіть міністром у будь-якому з 14-ти Урядів незалежної України. Міністрами могли бути пройдисвіти Шуфріч з Рудьковським, а для Сироти найвищою кар`єрною сходинкою в житті так і лишилося місце проректора Черкаського інженерно-технологічного інституту.

Його запам`ятають через добове стояння на трибуні Верховної Ради під час прийняття Конституції України. Парадокс, але він увійшов в історію батьком Основного документу країни, по якому вздовж і впоперек тупочуться президенти, прем`єри, міністри й звичайні громадяни.

Раз на рік у день Конституції 28 червня Сирота з`являвся в ефірі центральних українських каналів у символічному статусі „батька української Конституції”, щороку аргументовано пояснював, що в державі ніхто, на жаль, за Конституцією не живе й не працює.

Кращий парламентар 1997 року. У 1999 році -  очільник Трудової партії України( хто сьогодні пам`ятає про таку?). У 2001 році разом з поетом Борисом Олійником Сирота створює народно-патріотичне об`єднання “За Україну!”. У 2005 році об`єднання перетворюється в Трудовий союз з Михайлом Сиротою на чолі. На парламентських виборах 2006 року "Блок Бориса Олійника та Михайла Сироти" набрав 21 649 голосів (0,08 %).

Сирота був відомим, але не став популярним. Ніколи не був демагогом, не навчився (або не бажав вчитись) мистецтву говорити те, що люди (електорат) хоче чути від політика. Мистецтво, опановане Юлією Тимошенко, не було Сироті рідним. Його неможливо було уявити „калашниковим”, який обмінюється стусанами з опонентом у парламентських коридорах або лупцює когось на засіданні РНБОУ. Ґречність українським політикам не притаманна, але Михайло Дмитрович  був природним її носієм. Сирота з усіх сил прагнув не бути маргіналом навіть в абсолютно аморфному блоці Литвина, завдяки якому втретє пройшов до парламенту.

„ Найкращий захист для людини – це його поведінка”. Цю фразу Михайла Дмитровича почув від черкаського таксиста, який якось підвозив депутата й запитав, чому той пересувається без охорони. 

Шкода, що його реальне місце в українській політиці відповідало його прізвищу. Він безуспішно прагнув створити політичну силу, яку б не підпирав капітал. І на власному прикладі доводив, що в сьогоднішній Україні це неможливо.

Сирота міг би бути ефективним спікером парламенту, успішним інтелектуальним прем`єром, проте так і залишиться в пам`яті героєм одного дня – 28 червня 1996 року. Хто знає, може це не так вже мало. Черкаси могли б сказати, що місто дало Україні політика, за якого ніколи не було соромно.

Земля пухом!

Віктор Борисов