Предлагаем читателям ознакомиться с материалом, опубликованном сегодня в газете «Пресс-центр».

Ара, бач – баран?

Це питання адресував днями черкащанин із емігрантів своєму чадові, показуючи картинку на сайті. Дійсно, нині справжніх баранів можна побачити швидше в Інтернеті, аніж у кошарі…

Є ще, правда, двоногі барани, що ходять вулицями чи навіть засідають у Парламенті, але такі, що не піднімаються з чотирьох кінцівок – то вже тільки в Інтернеті... Гарне слово – "ара"... У вірменів є таке чоловіче ім’я. А у таджиків це слово має те саме значення, що й російське "мамочка". Коли ж східне "ара" в одній фразі поєднується з українським "бач", виходить дивовижний мелодійний мікс для початку казочки, – як російське "жилі-билі".

Нині казки творяться не тільки про неіснуючу нечисть чи про тваринок, яких давно не бачили – скажімо, тих самих баранів. Персонажами новітніх казок стають реальні люди, які, обіцяючи зробити життя інших казкою, елементарно дурять на кожному кроці – чи то свідомо, чи від неусвідомлення азів своєї професії. Черкащани, з міста яких обіцяли зробити "місто-сад", дедалі частіше вживають це словосполучення, замінюючи літеру у останньому слові не на користь милозвучності. Причина? Проста – в черговий раз місто "кинули", пообіцявши йому відключену якраз на Івана Купала гарячу воду повернути до 12 липня, до дня Святих Петра і Павла. Так вже чомусь повелося у наших горе-комунальників – вони як у радянські часи присвячували відкриття нових об’єктів до дня "великого" Жовтня, так і нині обіцяють підлатати труби до найближчих свят. Відмінність у тому, що в радянські часи обіцянки втілювалися в життя, а тепер вони частенько просто залишаються обіцянками... Залишаючись від Купала без води, черкащани вже згадують не Івана Купала, а незлим тихим словом обдаровують всіляких Вась та Борь Купал – творців нездійсненних комунальних казок. Цікаво, коли в часі це збігається ще й з неремонтованими ліфтами та неприбраними під’їздами... Вже класикою стала ситуація з мікрорайоном Митниця, де живе чи не третина населення міста. Спуск, який вів на Митницю з центральної частини міста, перекритий вже другий місяць. З відреставрованою і покращеною дорогою його обіцяли відкрити до 7 липня, але тільки 14 липня в мерії зібралася нарада для розбору польотів по знову невиконаних обіцянках. Тепер виявляється, що вже й грошей недостатньо – питається, навіщо ж затівали всю цю катавасію? Зате читачів казок, звичайних черкащан, мають, схоже, за Рокфеллерів, здатних місяцями тратити гроші на бензин для гігантського гаку об’їзду, долаючи шлях до центру.

Цікаво, коли Черкаси перестануть нарешті бути "вільним від виконання обіцянок містом"? Є сподівання, що мер, на якого це місто покладає дійсно великі надії, прищемить підлеглим як мінімум язики, щоб ті хоч інколи вкладалися у терміни своїх обіцянок. Бо це – те, від чого реально залежить добробут черкащан. Від невиконаних обіцянок ввести форму для кондукторів чи повернути статую Русалоньки черкащани транспаранти не малюють... Сильний і самостійний політик, мер таки може відкинути підлабузників із цифрами паперових рейтингів і просто послухати "радіо" черкаської вулиці. Щоб дитині той самий черкащанин міг казати не тільки: "Ара, бач – які чудові цифри рейтингів у Інтернеті!", а й щиро вигукнути: "Вах, яка вода гаряча в крані! Вах, яка чудова нова дорога! Вах, які ці Черкаси рідні!"

Пройти мимо такого шедевра просто невозможно.

Любезный господин Бравада!

С интересом прочитал Ваш поток сознания «Ара, бач – баран?» в сегодняшнем «Пресс-центре».

Бедная газета! И приложить-то от души некому. Все через запятую, чтоб потом, если спросят, о ком или о чем это ослиное блеяние, сделать бровки домиком: «А вы кого-то узнали? Нет и еще раз нет!» Так маленький мальчик пишет на заборе слово из трех букв, а потом  за углом раздувает щеки от собственной смелости.

Назвал бараном, объясняй – почему? А то какой-то четвертый сон Веры Павловны, заблудившейся на раскуроченных дорогах Мытницы. В этом сне, как на картинах Сальвадора Дали: обманутые черкасщане, неприкаянная Русалочка, неоформленные кондукторы и радующиеся грузины.

С. Дали "Сон навеянный полётом пчелы вокруг граната за миг до пробуждения"

Написать «мэр Одарич – болтун», а «Арабач – дурак» - это слишком просто для журналистского тела, забывшего, что такое шампунь и скучающего по плавающим уточкам в любимой ванной. Лучше выбрать жанр «Многа букофф». Но тема «барана» все равно не раскрыта.

Намеки, полунамеки, сумбурное скольжение в перекрестках подсознания. Все, что написано ниже заголовка – это не важно. Можно было напечатать инструкцию по выведению перхоти, а заголовок « Ара, бач – баран?» - оставить.

А делов-то всего - обиделся «аффтар» сравнению с Боккаччо. Оказалось, аккуратней нужно быть с эпохой Возрождения, применительно к отдельным эзопам.

Учитывая, что мы с г-м Бравадой учились и росли во время, когда газеты читались между строк, а сам автор сказать чего-то хочет, но понятным языком - не может, мы расшифровали текст его творенья  с использованием новейших методов криптографии. И вот что получилось. Оформляем этот акт даренья следующим образом: «Г-ну Браваде -от предводителя стада баранов. На долгую и нежную память!»

Сон Бравады

Слова А. Бравады

Музыка народная в аранжировке Александра Ч. и Петра Г.

Пусть не кричат мне вслед: «Боккаччо!»

Моя душа от сих намеков ноет.

Впрячь бы в арбу барана Арабаччо,

Что в Интернете так противно воет.

И, сидя под луной с друзьями у каплычки,

Поговорить за чаркой про духовность.

А под столом давать барану лычки –

Пущай не гадит там, где люди ходЮт.

Я горд и смел, кручу рога бараньи,

Но – чу… Будильник трель выводит.

Продрал глаза. Чешусь и плачу:

Ну, где б помыться мне сегодня?

Пой, Боккаччо!

Александр Арабач